[Дозволю собі невеличку передмову до наступних десятка розділів, присвячених Римському канону. Ця група молитов та жестів складає важливий спадок Церкви: на Канон існує більше коментарів, ніж на деякі біблійні тексти, і повага до нього завжди була такою, що його форма лишалася незмінною з найдавніших часів по всьому Християнському Заходу (за винятками рідкісних випадків додавання – але ніколи не прибирання! – імен святих, а також невеликих варіацій в жестах).
В чині 1970 року крім нього дозволяється використовувати інші євхаристійні молитви, складені спеціально для нового чину. Очевидно, що при можливості вибору, з усіх цих молитов частіше за все використовують найкоротшу – прим пер]
Вже завершено префацію та лунає Санктус, і священик входить в хмару [Алюзія на Мойсея на Синаї — прим пер]. Ми вже не почуємо його голосу, аж поки не скінчиться ця велична молитва. Її назва — Canon Missae, тобто Правило Меси, оскільки ця частина є, власне, тим, в чому полягає Меса: це те, що ми можемо назвати самою суттю Меси. Канон закінчується з початком Господньої молитви, і священик, подібно до того, як він завершував молитву оферторію вголос [Мова йде про Секрету, яка читається пошепки, крім закінчення — прим пер], так само завершить і Канон, виголошуючи: Per omnia saecula saeculorum, “на всі віки віків”; вірні у відповідь скажуть “Амінь”, тобто “ми схвалюємо все сказане й зроблене тобою, бо ми, як і ти, мали намір привести Господа посеред нас, ми визнаємо свою участь в твоїх діях”. Священик, отже, вимовляє величну молитву Канона тихим голосом, навіть всі “Амінь” на завершення різних частин, з яких складається ця молитва. Він трохи підвищить голос всього раз, аби вимовити лише кілька слів, на визнання грішним як себе, так і тих, хто його оточує: Nobis quoque peccatoribus, “Нас же, грішних…”
У 17 столітті єретики янсеністи хотіли впровадити практику декламування канону Меси вголос [Янсеністи мали невірні погляди на співвідношення свободи волі та благодаті. Їх рух виник в той же час, що й неогаліканство, яке полягало в тому, що кожен єпископ чи аббат вважав себе вправі міняти церковне богослужіння на свій смак. Співпадіння цих двох тенденцій призвело до багатьох нововведень в місцеві французькі богослужіння — прим пер]. Ошуканий ними, наступник Боссюе [Жак-Бенінь кардинал Боссюе, єпископ Мо, відомий оратор, придворний проповідник короля Людовіка 14 та наставник його сина й наступника — прим пер], кардинал де Біссі [Анрі-Пон де Тьяр де Біссі, єпископ Мо, наставник Людовіка 15 та активний противник янсенізму — прим пер], дозволив друкувати червоним кольором букви R, в месалі, який він уклав для своєї єпархії — тодішні французькі єпископи приписували собі право міняти літургійні книги. Ці червоні R, природно, означали, що люди мали б відповісти вголос “Амінь”, якому передувало така R. А дати відповідь можна лише на те, що ви почули. Тож священику довелося б читати канон вголос, як того хотіли янсеністи. Численні протести привернули увагу до цього небезпечного нововведення, і сам кардинал де Біссі відмінив цей необачний крок.
Різні молитви, з яких складається Канон, походять з давніх часів, хоча й не з найперших днів Святої Церкви; це випливає з того, що перші богослужіння служилися грецькою мовою, яка в ті часи була більш вживаною, ніж латина. Отже, ми вважаємо, що вони написані в ІІ чи в перші роки ІІІ століття. Кожна літургійна традиція має свій Канон; та хоча й формою вони дещо різняться, суть їх завжди однакова, і вчення, висловлене в східних обрядах, часто узгоджується з тим, яке ми виражаємо в латинському обряді. Це чудовий доказ єдності католицьої віри незалежно від обряду.
Попередня частина
Зміст
Наступна частина
Текст для перекладу взято звідси.
Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.
Слова молитви 