На ніч, в яку Господа було видано, та на ранок, коли Він страждав, Церква поставила цю молитву. Вона подібна в усьому до аналогічного богослужіння в Великий Четвер, хіба що псалми, читання та респонсорії інші.

Так ми знову, але іншими словами, сумуємо з Давидом через його негаразди та з Єремією плачемо за зруйнованим Єрусалимом та спустошеною країною – і бачимо в тих прообразах муку Господа. Знову ми дедалі більш занурюємося в темряву після кожного псалма, й стукаємо по стільцям, коли світло зникає – і знову для нас це лише завіса, за якою чекає глибше переживання смерті Ісуса. І знову деякі тексти хочеться читати через призму думки “добре, що це реформували”, а не “о, а це про мене”.

І кінцевий антифон цього разу трохи довше: “Христос став заради нас слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної”. Ми вже знаємо, чим він закінчиться завтра (в Пальмову неділю був спойлер), але поки що є день, щоб звикнути до цієї думки.