Секвенція на честь св. Франциска

Минулої неділі була можливість відзначати пам’ять святого Франциска. Йому, як завжди, було присвячено купа публікацій. Так я нарешті зміг ознайомитися з секвенцією на його честь, тож спробую донести її й до уваги вельмишановних читачів.

До речі, святий Франциск займає особливе місце й в домініканському обряді, тож його свято належить до рідкісних днів, коли секвенція в принципі входить до складу Меси. Її автором вважається Фома з Челано, один з перших послідовників св. Франциска та автор його першого житія, якому атрибуюється й інша секвенція, знаменитий Dies Irae.

Ноти можна знайти тут: http://archive.ccwatershed.org/media/pdfs/20/09/23/02-02-37_0.pdf

Для тих, хто читає з телефона, переклад йтиме після оригіналу.

1. Sanctitatis nova signa
Prodierunt laude digna
Mira valde et benigna,
In Francisco credita.

2. Regulatis novi gregis
Jura dantur novae legis,
Renovantur jussa regis
Per Franciscum tradita.

3. Novus ordo, nova vita,
Mundo surgit inaudita,
Restauravit lex sancita
Statum evangelicum.

4. Legi Christi pari formae
Reformatur jus conforme,
Tenet ritus datae normae
Culmen apostolicum.

5. Corda rudis, vestis dura,
Cingit, tegit sine cura,
Panis datur in mensura,
Calceus abjicitur.

6. Paupertatem tantum quaerit,
Da terrenis nihil gerit,
Hic Franciscus cuncta terit,
Loculus despicitur.

7. Quaerit loca lacrymarum,
Promit voces cor amarum,
Gemit maestus tempus carum
Perditum in saeculo.

8. Montis antro sequestratus
Plorat, orat humi stratus
Tandem mente serenatus
Latitat ergastulo.

9. Ibi vacat rupe tectus,
Ad divina sursum vectus,
Spernit ima judex rectus,
Eligit caelestia.

10. Carnem frenat sub censura, 
Transformatam in figura:
Cibum capit de Scriptura,
Abigit terrestria.

11. Tunc ab alto vir hierarcha
Venit, ecce Rex monarcha,
Pavet iste patriarcha,
Visione territus.

12. Defert ille signa Christi,
Cicatrices confert isti,
Dum miratur corde tristi
Passionem tacitus.

13. Sacrum corpus consignatur,
Manu, pede vulneratur;
Dextrum latus perforatur,
Cruentatur sanguine.

14. Verba miscens, arcanorum
Multa clarent futurorum,
Videt sanctus vim dictorum
Mystico spiramine.

15. Patent statim miri clavi
Foris nigri, intus flavi:
Pungit dolor, poena gravi
Cruciant aculei.

16. Cessat artis armatura
In membrorum apertura:
Non impressit hos natura,
Non tortura mallei.

17. Signis crucis,  quae portasti,
Per quae mundum triumphasti,
Carnem, hostem superasti
Inclyta victoria.

18. Nos, Francisce, tueamur,
In adversis protegamur,
Ut mercede perfruamur
In caelesti gloria.

19. Pater pie, Pater sancte,
Plebs devota, te juvante,
Turba fratrum comitante,
Mereatur praemia.

20. Fac consortes supernorum,
Quos informas vita morum:
Consequatur grex Minorum
Sempiterna gaudia. 
Amen.  Alleluia.

1. Постали ознаки нової святості,
гідної похвали,
вельми чудової й доброї,
довіреної Францискові.

2. Через (францисканський) устав, новій кошарі
дається закон Нового Завіту:
оновлюється царський припис,
переданий через Франциска.

3. Новий чин, новий спосіб життя,
досі нечуваний, з’являється світові,
відновлюється святість закону
євангельського стану (=богопосвячених).

4. Щоб стати подібним та узгодженим з Христовим законом,
реформується правило (монашого життя),
і чин витримує дані (Христом) устави
апостольської висоти.

5. Грубу мотузку й незручний одяг
він приймає, без нарікань витримує
те, що хліб дається в обмеженій кількості,
а від взуття відмовляється.

6. Він настільки шукає бідності,
що не переймається нічим земним:
Франциск все відкидає,
зневажаючи скарбниці.

7. Шукає ж місце, де б пролити сльози,
голосінням викриває гіркоту серця
в жалобі за часом, який він втратив
у ділах мирських та тілесних.

8. Сховавшись у гірській печері, він
плаче й молиться, простертий на землі,
поки не заспокоюється душею,
лишаючись в укритті.

9. Там, спочиваючи під камінним покровом,
возносячись в висоти, до божественного,
справедливий суддя відкидає низьке
та обирає небесне.

10. Він тримає тіло під контролем,
повністю змінившись,
приймає Писання як їжу
та відганяє земне.

11. Тоді з небес сходить Начальний Муж,
Єдиновладний Цар,
і наш патріарх (=засновник) жахається,
наляканий видінням.

12. Він носить знаки Христа,
приймаючи ці шрами,
коли в тиші роздумує над Страстю
з сумом в серці.

13. Уподібнюючись до Святого Тіла, він приймає печаті,
зранений на руках і ногах,
з пробитим правим боком
та скривавлений.

14. Святий прояснює безліч загадок майбутнього,
розворушуючи сенс слів,
сказаних силою містичного натхнення.

15. Раптово з’являються чудесні цвяхи,
ззовні чорні, зсередини золоті:
пронизуючий біль, страшна кара,
коли їх вістря ніби розпинають (святого).

16. Це не вміле знаряддя
пробиває члени:
не природній спосіб наніс ці (рани),
не катування молотом.

17. Заради знаків Розп’яття, які ти носив,
завдяки яким ти тріумфував над світом
та здолав плоть та ворога
вражаючою перемогою,

18, доглядай за нами, Франциску,
захисти від супротивників,
щоб ми вповні насолодилися заслуженим
в небесній славі.

19. Добрий отче, святий отче,
відданий люд з твоєю допомогою
в супроводі натовпу братів
нехай заслужить нагороду.

20. Зроби співучасниками небесних благ
тих, чиї звичаї життя ти заклав:
нехай компанія Менших (братів) успадкує
вічну радість.
Амінь. Алілуя.

До наступної пам’яті святого Франциска лишається майже рік, тож є надія, що цей допис помітить хтось з його ревних почитателів, наділений вмінням складати вірші, й оберне в більш поетичну форму.

А тим часом, з іншими секвенціями, які вийшли з ужитку при переході на чин 1970 року, але зберігаються в спільнотах, де служать за традиційним чином, можна ознайомитися тут:

Dies irae
Різдво, Богоявлення, Стрітення
Святого Домініка

Різдвяна секвенція проповідників

Секвенція – це гімн, який співається як продовження алілуї перед Євангелієм. Якщо давніші християни, від яких ми успадкували корпус григоріанських мелодій, не хотіли переривати радісного співу на славу Господа, і розтягували останнє “а” в слові “alleluia”, наскільки вистачало дихання, то їх середньовічні нащадки в своїй практичності написали під це “а” ще кілька строф, а за ними ще декілька, і так далі, поки не народився новий жанр “продовження алілуї” – секвенції.

Laetabundus (“Розвеселись”) це одна з найдавніших секвенцій. Її приписували святому Бернарду, аж поки не знайшли манускрипти 11 ст з цим твором. Написана спочатку для Меси Різдва, вона розійшлася по різним святам, подеколи міняючи й текст, аби краще пристосуватися до своїх нових місць у літургії. Обряд Ордену проповідників зберіг її як на початковому місці, так і на Месах Богоявлення та Стрітення. Обряд Римської курії, який після Тридентського Собору був прийнятий за зразок, не включав цієї секвенції, тому з переходом з регіональних чинів на спільний Римський, вона губилася.

Ось її текст з перекладом Антона Герасименко (якщо ви читаєте з телефона, переклад буде після оригіналу). Мелодія – у відео на початку посту. Обережно, середньовічна лексика!

1. Laetabundus
exsultet fidelis chorus.
Alleluia.

2. Regem regum
intactae profudit thorus:
res miranda.

3. Angelus consilii
natus est de virgine:
sol de stella.

4. Sol occasum nesciens,
stella semper rutilans,
semper clara.

5. Sicut sidus radium,
profert Virgo Filium,
pari forma.

6. Neque sidus radio,
neque mater filio,
fit corrupta.

7. Cedrus alta Libani
conformatur hyssopo,
valle nostra;

8. Verbum ens Altissimi
corporari passum est,
carne sumpta.

9. Isaias cecinit,
Synagoga meminit,
numquam tamen desinit
esse caeca.

10. Si non suis vatibus,
credat vel gentilibus;
Sibyllinis versibus
haec praedicta.

11. Infelix, propera,
crede vel vetera:
cur damnaberis,
gens misera?

12. Quem docet littera,
natum considera:
ipsum genuit puerpera.
Alleluia.

1. Розвеселись,
Зрадій вже, о хоре вірних,
Алілуя.

2. Царя царів
Нетлінне лоно явило:
Диво сталось.

3. Ангела поради нам
Діва породила, мов
Зірка – сонце.

4. Сонце незгасаюче,
Зірка завжди сяюча,
Завжди ясна.

5. Мати Сина родила –
Зірка промінь явила
У подобі.

6. І як зірка променем,
Мати Сином рожденним
Не ганьбиться.

7. Кедр міцний іссопом став,
Що гіркий, низький зростав
В сліз долині.

8. Слово від Всевишнього
Плоть смертельну прийняло,
Ставши тілом.

9. Ісаія ликує,
Синагога згадує,
Але все ж не визнає
І не бачить.

10. Ти не віриш пророкам:
То повір язичникам;
І Сибілиним віршам
Це звіщавшим.

11. Спіши, знедолений,
Повір старовині.
Доки будеш згублений,
Рід невірний?

12. Прийди і подивись:
В Писанні він явивсь,
Тепер же народивсь
Як дитина. Алілуя.

В третьому куплеті ми помічаємо цитату з Ісаї про Ісуса як Вісника великого задуму – Ангела поради, яку ми вже чули в інтроїті денної Меси Різдва.
У восьмому куплеті латинський текст має гру слів: passum в corporari passum est має значення “зволило”, але нагадує й про Страсть як причину цього. Переклад гарно передає це натяком на смертність плоті, яку прийняло Слово.

Куплети після дев’ятого розкривають типову для середньовіччя тему протиставлення Церкви з язичників, які повірили благій вісті, синагозі юдеїв, яка, маючи все необхідне знання, не прийняла Месію. Це не просте бахвальство: в умовах, коли час від часу виникають єресі, необхідно нагадувати християнам про необхідність істинної віри, потребу шукати й вирізняти її серед неправди, а також передавати ближнім. Це особливо помітно в лексиці 11 строфи, де ті, хто не прийняв свого Месію, називаються нещасними, згубленими й знедоленими.
В десятому куплеті в рамках тої ж дискусії згадується Сивіла, яка виконує роль колективного образу язичницьких віщунів, які пророкували про пришестя Відкупителя всіх людей. Особливо вона актуальна на Богоявлення, коли ми згадуємо поклоніння Ісусові мудреців зі Сходу, і в ньому – об’явлення Істинного Бога язичникам.

В останньому куплеті ми звертаємося вже до всіх: прийди і подивись на Народженого.

Секвенція Dies Irae: поетичний переклад

З одного боку, продовжується місяць молитов за померлих, з іншого – наближається останній тиждень літургійного року з його акцентом на Страшному Суді. Ідеальний час для цієї секвенції!

Для тих, хто читає з телефона, переклад йтиме після оригіналу.

1. Dies iræ, dies illa
Solvet sæclum in favílla:
Teste David cum Sibýlla.

2. Quantus tremor est futúrus,
Quando iudex est ventúrus,
Cuncta stricte discussúrus!

3. Tuba mirum spargens sonum
Per sepúlcra regiónum,
Coget omnes ante thronum.

4. Mors stupébit et natúra,
Cum resúrget creatúra,
Iudicánti responsúra.

5. Liber scriptus proferétur,
In quo totum continétur,
Unde mundus iudicétur.

6. Iudex ergo cum sedébit,
Quidquid latet, apparébit:
Nil multum remanébit.

7. Quid sum miser tunc dictúrus?
Quem patrónum rogatúrus,
Cum vix iustus sit secúrus?

8. Rex treméndæ maiestátis,
Qui salvándos salvas gratis,
Salva me, fons pietátis.

9. Recordáre, Iesu pie,
Quod sum causa tuæ viæ:
Ne me perdas illa die.

10. Quærens me, sedísti lassus:
Redemísti Crucem passus:
Tantus labor non sit cassus.

11. Iuste iudex ultiónis,
Donum fac remissiónis
Ante diem ratiónis.

12. Ingemísco, tamquam reus:
Culpa rubet vultus meus:
Supplicánti parce, Deus.

13. Qui Maríam absolvísti,
Et latrónem exaudísti,
Mihi quoque spem dedísti.

14. Preces meæ non sunt dignæ:
Sed tu bonus fac benígne,
Ne perénni cremer igne.

15. Inter oves locum præsta,
Et ab hœdis me sequéstra,
Státuens in parte dextra.

16. Confutátis maledíctis,
Flammis ácribus addíctis:
Voca me cum benedíctis.

17. Oro supplex et acclínis,
Cor contrítum quasi cinis:
Gere curam mei finis.

18. Lacrimósa dies illa,
Qua resúrget ex favílla
Iudicándus homo reus.
Huic ergo parce, Deus:
19. Pie Iesu Dómine,
Dona eis réquiem.

Amen.

Гніву день уже надходить
Що кінець землі сотворить:
Так Давид й віщунка мовлять.

Як тремтітиме творіння,
Що його діла помильні
Судить Судія первинний!

Як труба чудесно грає,
Двері гробів відкриває,
До престолу всіх збирає!

Смерті час прийшов мовчати:
Час землі від сну вставати
Щоб Судді відповідати.

Книгу писану являють,
Всі земні діла читають,
Світ за нею осуждають.

На престол Суддя сідає,
Всяку тайну відкриває:
За діла всім воздаває.

Як, нещасний, оправдаюсь?
Якщо й праведні благають,
То до кого ж я звертаюсь?

Царю величі страшної,
Що спасаєш в добрій волі,
Порятуй мене, о добрий!

О Ісусе милосердний,
Лиш тобою я спасенний,
Пригадай це в день буремний.

Ти шукав мене, розбитий,
На Хресті дав кров пролити:
Жертви плід не дай згубити!

Ти, що кари накладаєш,
Ти провини відпускаєш:
Відпусти ж мої, благаю!

День наблизився розплати,
Час із соромом ридати,
Всі гріхи ісповідати.

Ти пробачив Магдалині,
Ти з убивці зняв всі вини:
Дай мені надію нині.

Молитви мої негідні;
Лише Ти, благий, є в силі,
Від вогню мене помилуй.

До отари причисливши,
Не рахуй мене з козлищем,
По правиці посадивши.

Поразивши осужденних,
На страждання приреченних,
Клич мене серед блаженних.

Тож, склонившись, я благаю,
серце в попіл сокрушаю:
Смерть свою тобі вручаю.

Плачу день уже надходить,
Коли з праху плоть ісходить,
І для суду воскресає.
Боже, змилуйся, благаю.
Господи, Ісус благий,
Дай їм Твій блаженний мир.

Амінь.

Автором перекладу є Антон Герасименко.

Загадкова віщунка з першої строфи – це одна з античних сивіл, тобто пророчиць греко-римського світу. В їх словах ранні християни знаходили пророкування як приходу Спасителя, так і вказівки на Страшний Суд (який, до речі, дещо контрастує з уявленнями греко-римської міфології).

В третій строфі чудесний звук труби взято з 1 Тес. 4, 16, подібно як книга з п’ятої строфи відсилає до Одкр. 20, 11-15.

Дев’ята строфа нагадує нам про Хресну дорогу Ісуса: sum cause tuae viae. В перекладі це передано стисло: “Тобою спасенний”.

В десятій, “Ти шукав мене, розбитий” – “Quærens me, sedísti lassus” – це посилання на Йн. 4, 6, коли “натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці”. Принаймні, мені так здається)

В 13 строфі дано два приклади милості Ісуса до тих хто кається: прощення жінки-грішниці та прощення розбійника на Хресті. В новому чині її відредаговано так, щоб не згадувати на ім’я Марію-Магдалину.

Ну і розподіл останніх шести стрічок на строфи відрізняється в різних джерелах. Я вибрав такий без особливих причин. Дві останні стрічки в новому чині прибрали, щоб помістити секвенцію поза контекстом молитов за померлих.

Вжиток

В традиційному римському обряді цю секвенцію виконують на Месах за померлих. В новому чині вона, в дещо урізаному та видозміненому вигляді, виконується в якості гімнів (так, у множині) Літургії Годин останнього тижня літургійного року.

Переклад Антона Герасименко, який мені випала честь публікувати, є чи не першим свого роду. В сенсі, що інших віршованих перекладів цього твору українською ні мені, ні Літургійній комісії РКЦ в Україні не відомо. Для порівняння, Католицька Енциклопедія 1913 року пише про 234 переклади англійською.
ОНОВЛЕННЯ: в коментарях поділилися перекладом Івана Смаженка, якому належиить хронологічна першість, тож тепер нам відомо про дві українські версії цієї секвенції.

На завершення – два відео: обробки цього твору Моцартом та Верді. Ви явно чули цю музику – тепер, може, поглянете на неї новими очима:

Dies irae (перша строфа) Моцарта
Dies irae (перша строфа) Верді

Секвенція св. Домініку: поетичний переклад

Фра Анжеліко: Ангели приносять хліб св. Домініку та його браттям

Нещодавно я запостив секвенцію святому Домінікові, яка використовується в домініканському обряді з буквальним перекладом.

Єша Гаєвська зробила поетичну адаптацію тексту, якою я радо ділюся:

Хай лунає пісня нова
Серед небесного хору
Звеселивши всіх.
Наша радість нас єднає
З Домініком, що у Раю
Теж заводить спів.

Кличе нас Творець могутній
Із єгипетської пустки –
Кожного з людей.
Крізь потік марнот бурхливий
По воді невпинно лине
Вбогий корабель.

В сні тривожнім материнськім
Пес явився донні з блиском
Факела в зубах.
Світло це людей збирає
Й до любові долучає
І долає страх.

Ось законодавець новий,
Що всі злочини поборе,
Як Ілля колись.
І трубою Гедеона
Проганяє беззаконня 
І долає гріх.

Ще в своїм земнім блуканні
Дитя з мертвих воскрешає
 Й матері дає.
Зупиняє знаком зливу
І братів годує хлібом –
Божий дар це є.

В день тріумфу Домініка
Він радіє з усім світом:
Церкві послужив
Й залишивши тут посіви,
Він іде на небо дивне
До Його краси.

Як зерно лежить покрите,
Сонце хмарою увите
Та з волі Отця
Проростають квітом кості
І сіяє зірка: ось вам
Знамення Творця.

Із розкритої могили
Долунає запах дивний
Квітів польових.
Хворим зцілення дарує,
Не одне стається чудо
За його молитв.

Тож утнімо пісню гарну
Й Домініка в ній прославмо
Співом голосним.
Про заступництво надійне,
Попрохаймо його, вірно
Ідучи за ним.

Тож тебе ми, отче добрий,
Просимо про оборону
Й захист наших душ.
І до трону Царя неба
Вознеси наші потреби,
Які маєм тут.
Амінь. Аллілуя.

До речі, якщо мене читають брати-проповідники: ви маєте право використовувати деякі елементи своєї традиційної літургії і в Месах за чином 1970 року (і в Літургії Годин теж).

Домініканська секвенція на свято святого Домініка

Святий Домінік воскрешає юного Наполеоне Орсіні, Benozzo Gozzoli.

In caelesti hierarchia,
nova sonet harmonia,
ducta cantico:
Cui concordet in hac via,
nostri chori melodia,
congaudens Dominico.

Серед небесних чинів звучить нова мелодія для нової пісні.
Нехай в цьому світі буде з нею в тон мелодія нашого хору, який співрадіє з Домініком.

Ex Aegypto vastitatis,
virum suae voluntatis
vocat Auctor saeculi,
In fiscella paupertatis,
flumen transit vanitatis,
pro salute populi.

З єгипетського запустіння чоловіка по серцю Своєму кличе Творець віків (пор. Діяння 13,22).
В корзинці (пор. Вихід 2) бідності він перетинає потік марнот заради спасіння людей.

In figura catuli,
praedicator saeculi
matri praemonstratur;
Portans ore faculam,
ad amoris regulam
populos hortatur.

Проповідник для світу показаний в видінні матері в образі цуценяти: несучи в зубах факел, він збирає людей до уставу (устав – монаше правило, як “устав св. Бенедикта”) любові.

Hic est novus legislator,
hic Elias aemulator,
et detestans crimina.
Vulpes dissipat Samsonis,
et in tuba Gedeonis,
hostis fugat agmina.

Ось новий законодавець, він подібний до Іллі та ненавидить злочини (пор. 3 Цар 8).
Він розсилає лис, як Самсон (пор. Суд 15), і трубою Гедеона змушує ворогів тікати (пор. Суд 7).

A defunctis revocatum,
matri vivum reddit natum,
m adhuc corpore:
Signo crucis imber cedit;
turba fratrum panem edit,
missum Dei munere.

Ще під час земного життя він воскрешає з мертвих дитину та віддає матері. Від його знаку хреста зупиняється дощ, і натовп братів їсть хліб, посланий як дар Божий.

Felix, per quem gaudia
tota jam ecclesia
sumens exaltatur.
Orbem replet semine,
in caelorum agmine
tandem collocatur.

Щасливий він, бо через його возвеличення радіє вся Церква. Він наповнює світ сіменами і нарешті долучається до небесної процесії.

Jacet granum occultatum,
sidus latet obumbratum:
sed Plasmator omnium,
Ossa Joseph pullulare,
sidus jubet radiare,
in salutem gentium.

Зерно лежить сокрите, зоря сховалася за хмарами, але Творець уього благоволить,
щоб кості Йосифа проросли (?) і зірка засяяла на спасіння народів.

O quam probat carnis florem, 
omnem superans odorem,
tumuli fragrantia!
Aegri currunt, et curantur,
caeci, claudi reparantur,
virtutum frequentia.

Його тіло подібне до квіту: аромат з його могили пахне приємніше від всіх запахів.
Хворі приходять й зцілюються, сліпі та кульгаві одужують, часто відбуваються чудеса.

Laudes ergo Dominico
personemus mirifico,
voce plena:
Clama petens suffragia,
ejus sequens vestigia
plebs egena.

Отож заспіваємо повним голосом чудову пісню прославляючи Домініка. Хто має якусь потребу, взивай з проханнями, слідуючи його стопам.

Sed tu pater pie, bone,
pastor gregis, et patrone,
prece semper sedula,
Apud curiam summi Regis,
derelicti vices gregis
commenda per saeculi.
Amen.  Alleluia.

Ти ж, отче благий та добрий, пастирю стад та наш захиснику, благай постійно й старанно: непрестанно занось серед свити найвищого Царя проблеми заблукалих овець.
Амінь. Аллілуя.

Поетичний переклад можна знайти тут.

В домініканському обряді власні частини Меси на честь засновника ордену частково взяті з загальної Меси на честь Учителів Церкви: в своєму ордені святий Домінік виконував ту роль, яку святі Вчителі зіграли для Церкви вцілому.

Проте є й частини, написані спеціально під св. Домініка, в тому числі префація та секвенція. Обидва ці жанри не сильно розвивалися в обряді Римської курії, і тому, коли в кінці 16 століття його було взято за взірець, кільість різних префацій та секвенцій, що виконувалися в європейських церквах, різко пішла на спад. Це дещо змінилося в 20 столітті: якщо до префацій реформа 1960х років поставилася прихильно, і тепер їх є сила силенна, то секвенцій навпаки поменшало.

Домініканські композиції часто легко впізнати: в них багато відсилок до біблійних сюжетів, які рідко хто згадує деінде. Так і тут: твір порівнює Домініка

  • з Давидом, чоловіком по серцю Господньому (Діян. 13,22)
  • з Мойсеєм, якого фаранова дочка знайшла в кошику на березі Нілу (Вих. 2)
  • з Іллєю, який активно боровся проти язичницьких жерців (напр., 3 Царів 18)
  • з Самсоном, який розіслав лисів з підпаленим гіллям шкодити філістимлянам (Суддів 15)
  • з Гедеоном, який переміг ворогів самим лише голосом сурем (Суддів 7)

Останні два порівняння особливо логічні в контексті св. Домініка як засновника ордену для боротьби з єресями. Особливо на цій його ролі наполягає префація