Священик, хоч і молився тихим голосом, закінчує молитву вже вголос, взиваючи: Per omnia saecula saeculorum, “на віки віків”, на що вірні відповідають: “Амінь”, тобто “ми молимося про те ж, про що й ти”. Насправді, під час Меси священик не говорить нічого без згоди вірних, які, як ми вже зазначали, беруть участь у священстві. Вони не чули того, що казав зараз священик, але згодні з цим від усієї душі та схвалюють сказане, відповідаючи: “амінь: так, наша молитва в єдності з твоєю”. І розпочатий таким чином діалог між священиком і вірними продовжується, поки слово не лишається за священиком, коли він складає подяку від імені всього зібрання.
V. Dóminus vobíscum.
R. Et cum spíritu tuo.
V. Sursum corda.
R. Habémus ad Dóminum.
V. Grátias agámus Dómino, Deo nostro.
R. Dignum et iustum est.
V. Господь з вами.
R. І з духом твоїм.
V. Угору серця.
R. Підносимо їх до Господа.
V. Подяку складаймо Господу Богу нашому.
R. Достойне це і праведне.
Vere dignum et iustum est, æquum et salutáre, nos tibi semper et ubíque grátias agere: Dómine sancte, Pater omnípotens, ætérne Deus: per Christum, Dóminum nostrum. Per quem maiestátem tuam laudant Angeli, adórant Dominatiónes, tremunt Potestátes. Coeli coelorúmque Virtútes ac beáta Séraphim sócia exsultatióne concélebrant. Cum quibus et nostras voces ut admitti iubeas, deprecámur, súpplici confessione dicéntes:
Sanctus, Sanctus, Sanctus Dóminus, Deus Sábaoth. Pleni sunt coeli et terra glória tua. Hosánna in excélsis. Benedíctus, qui venit in nómine Dómini. Hosánna in excélsis.
Воістину, достойне це і праведне, слушне та спасенне, щоб ми завжди та всюди складали подяку Тобі, святий Отче, Всемогутній вічний Боже, через Христа, Господа нашого.
Через Якого Твою велич прославляють Ангели, їй поклоняються Господства і благоговіють перед нею Сили, а Hебеса Hебес і Влади з блаженними Серафимами разом з ними радіють. Просимо, з їхніми голосами сподоби прийняти й наші, що зі смиренною похвалою взивають:
Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот. Повні небеса і земля слави Твоєї. Осанна во вишніх. Благословенний, Хто іде в ім’я Господнє. Осанна во вишніх.
Священик (цього разу не обертаючись) починає з того, що вітає народ словами Dominus vobiscum, “Господь з вами”: це підкреслює урочистість молитви, яка слідуватиме. Вірні відповідають: Et cum spiritu tuo, “нехай Він буде і з твоїм духом, аби допомагати тобі: ми ж єднаємося з тобою”.
Тоді священик каже: Sursum corda! “Угору (піднесім) серця!” Священик просить вірних відірвати свої серця від земних думок та скерувати їх до одного лише Бога, бо молитва, яку він збирається читати, – це молитва подяки. Це місце ідеально підходить для неї, адже священик принесе Жертву Тіла і Крові Господа, і ця Жертва є для нас способом подяки; засобом воздати Богові все те, що ми маємо Йому воздавати. Тож свята Церква, яка насолоджується, перебираючи кожне слово цієї чудової молитви, хоче пробудити вірних окликом: Sursum corda, щоб вони насолодилися цією подякою разом з нею, бо те, що вона приносить Богові – велике та гідне Його. І вірні поспішають відповісти, завіряючи священика: Habemus ad Dominum, “ми вже тримаємо свої серця піднесеними до Господа”. Після цього священик каже: “Оскільки це так, давайте разом дякувати Господу: Gratias agamus Domino Deo nostro”. І вірні: Dignum et justum est, “достойне це і праведне”. Вони єднаються зі священиком в подяці Префації.
Цей діалог за віком такий, як сама Церква, і все натякає на те, що його створили ще самі апостоли, оскільки він зустрічається в найдавніших церквах і в усіх літургіях. Необхідно, наскільки це можливо, щоб вірні не залишалися сидіти під час цих вигуків.
Тепер говорить лише священик, і він каже:
Vere dignum et justum est, aequum et salutare, nos tibi semper et ubique gratias agere : Domine sancte, Pater onnipotens, aeterne Deus, per Christum Dominum nostrum.
Тобто: є справедливим дякувати Тобі, Всемогутній Боже: tibi, особисто Тобі, semper et ubique, завжди і всюди, і дякувати тобі через Ісуса Христа, Господа нашого. Так, ми повинні дякувати через Ісуса Христа, бо якби ми робили це від свого імені, між Богом і нами була б ціла нескінченність, яку не подолала б наша подяка; в той час як через посередництво Ісуса Христа вона прямо піднімається і прямує до самого центру Божества. Але не тільки ми, люди, потребуємо посередництва Господа, те ж вірно для всіх ангелів [В подальшому текст Префації перераховує різні чини небесних сил: ангелів, господства, сили, небеса, влади, херувимів та серафимів. Відмітимо також, що інколи слово “ангели” використовується на позначення всіх безтілесних створінь (як в попередньому реченні основного тексту), а інколи ним позначають лише один з їх різновидів (як в наступному) — прим пер]. Послухаймо, що про це скаже священик: Per quem majestalem tuant laudant Angeli; “через Котрого (тобто Ісуса Христа) Твою Величність вихваляють ангели”: бо від Воплочення вони поклоняються божественній величності через Ісуса Христа, Господа та Первосвященика. Adorant Dominationes, “господства поклоняються” Ісусу Христу; tremunt Potestates, Сили, ці прекрасні Ангели, наповнюють небеса шумом, тремтячи перед лицем Ісуса Христа. Coeli; “небеса”, тобто дуже високі ангельські чини; Coelorumque Virtutes “і Небесні влади”, які є ще вищими за попередні; ac beata Seraphim, “і блаженні Серафими”, найближчі до Бога завдяки своїй чистій любові, socia exultatione concelebrant: всі ці чини небесних сил разом, ніби в концерті гармонійного піднесення, співрадіють Божественній Величі через Ісуса Христа. Префації закінчуються такою згадкою про ангелів, щоб привести Церкву воюючу до співу гімну Церкви прославленої. Cum quibus et nostras voces ut admitti jubeas deprecamur, supplici confessione dicentes: так, ми просимо дозволу, аби приєднати наші слабкі голоси до потужних голосів ангелів і, хоча ми досі грішні, повторити разом з ними звідси, з землі: Sanctus, Sanctus, Sanctus, Dominus Deus Sabaoth.
Таким чином, кожна префація полягає в тому, щоб складати подяку Богові, gratias agere; і робити це через Ісуса Христа, бо лише через Нього ми прийдемо до Бога, і в союзі з Ангелами, з якими ми будемо співати Трисвяте [Тобто ангельську пісню Sanctus, цитовану вище — прим пер].
Крім цієї загальної префації, Свята Церква пропонує нам ще декілька, аби запросити небесні сили до святкування з нами, в спільній подяці, на честь головних таїнств Богочоловіка: на періоди Різдва, Великого посту, Страсті, Великодня, Вознесіння та П’ятидесятниці; також не забуває вона й про Ту, Яка принесла Спасіння світу, Марію, та про апостолів, які проповідували людям відкуплення.
Префація співається на стародавню мелодію, яку давні греки використовували в своїх святкуваннях на честь героя, виголошуючи йому якісь твори.
Попередня частина
Зміст
Наступна частина
Текст для перекладу взято звідси.
Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.
Слова молитви 