Трисвяте – це пісня, яку почув пророк Ісайя, коли мав видіння Неба [Див. шосту главу Ісайї – прим пер], а після нього – святий Йоан, як він оповідає в Апокаліпсисі (4, 8). Церква не могла помістити цю небесну пісню на самому початку Меси, одразу за визнанням того, що ми є грішними перед Богом та всіма Його небесними придворними.
Що, отже, співають ангели? Sanctus, Sanctus, Sanctus, Dominus Deus Sabaoth, “Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот”. Вони відзначають Божу святість. Як саме? Найповнішим чином: використовуючи суперлатив [Тобто, найвищий ступінь порівняння, який в біблійній мові виражається повторенням одного слова, як от “Святе святих” чи “Піснь пісень” – прим пер], тричі говорячи, що Бог воістину святий. Ту ж пісню Трисвятого ми знаходимо й в гімні Te Deum [Стародавній церковний гімн, що використовується в подячних молитвах, а також у складі класичного богослужіння Утрені й новітньої Години Читань – прим пер]: Tibi Cherubim et Seraphim incessabili voce proclamant: Sanctus, Sanctus, Sanctus, Dominus Deus sabaoth, “Тебе херувими й серафими невмовкаючими голосами проголошують: “Свят, Свят, Свят Господь Бог Саваот””.
Чому тут ми ніби визначаємо Бога через потрійне проголошення Його святості? Тому що святість є головною з досконалих рис Бога: Бог є святим за Своєю природою.
Цю ангельську пісню відкрито людям ще за Старого Заповіту: її чує пророк Ісайя; за Нового ж Заповіту саме Йоан, улюблений учень, говорить про неї в своєму Одкровенні. Бог, отже, направду святий, і Йому подобається відкривати це людям. Але до святості тут приєднується інший аспект: Sanctus Dominus Deus sabaoth, “Свят Господь Бог воїнств”; ми ніби говоримо: Deus sanctus et fortis, “Бог святий і сильний” [Церковнослов’янською це передається більш впізнаваною фразою “Бог святий і кріпкий” – прим пер]. Отже ми згадуємо тут про дві якості Бога: святість і силу. Ми вживаємо тут цей вираз Deus sabaoth або Deus exercituum, “Бог воїнств”, тому що немає нічого сильнішого за армію, яка долає всі перешкоди, сміється з труднощів і переходить через усе, що трапляється на її шляху; і це чудово виражає силу Бога. Тобто Бог – святий і сильний; Він настільки ж святий, як і сильний, Він настільки ж сильний, як і святий.
Цю ангельську пісню названо “Трісагіон”, Трисвяте, що походить від агіос, святий і тріс, три: Бог тричі святий.
За Старого Завіту цими словами виражалася віра в Святу Трійцю, бо ми ніби говоримо: Святий Бог Отець, Святий Бог Син, Святий Бог Святий Дух. Але щоб вловити цей сенс, треба було мати неабияке розуміння Святого Письма; тому майже ніхто, крім великих законоучителів, не володів цим знанням; крім того, Бог подеколи благоволив відкривати це окремим людям, яких Він удостоїв просвітити: серед юдеїв завжди були такі привілейовані душі.
Після визнання святості та сили Бога, свята Церква додає: Pleni sunt coeli et terra gloria tua, ”Повні небеса і земля слави Твоєї”. Немає величнішого способу, яким можна було б виразити Божу славу; дійсно, немає жодної частини творіння, над яким би не сяяла, просвічуючи його, слава Божа; все вийшло з Його сили, все творіння прославляє Його. Свята Церква, пригадавши це, скликає: Hosanna in excelsis, “осанна во вишніх”. Ми знаємо зі Святого Письма, як під час входу Господнього до Єрусалиму в Вербну неділю люди кричали: Hosanna filio David, “осанна Сину Давида”; так, “осанна” тут означає спасіння та пошану. Отже, Свята Церква поєднує разом і складає воєдино пісню ангелів і це урочисте привітання: Hosanna in excelsis, спасіння та пошана на висотах. Вона не cхотіла пропускати ці настільки гарні й величні речі. Подібно до того, як на початку Меси вона з’єднала наші голоси з ангельськими через заклики Kyrie, цього крику відчаю, так і тут вона бажає знову долучити нас до ангельських хорів, але зовсім інакше; вже увійшовши в ці тайни, вона близька до цілковитого оволодіння ними; крім того, вона повністю охоплена ентузіазмом та сконцентрована лише на тому, щоб співати своєму Богові: Sanctus, Sanctus, Sanctus, Hosanna in excelsis.
Без сумніву, євреям було добре співати Осанну, спускаючись з Оливної гори, наближаючись до Єрусалиму, перетинаючи Золоті ворота; все було в гармонії і відчувало тріумф; але наскільки краще заспівати її тут, в хвилину, коли Син Божий з’явиться поміж нас, які Його знаємо! Євреї робили добре, кажучи: Hosanna filio David; проте вони не знали Його; ще кілька днів, і вони взиватимуть про Нього ж: Tolle, tolle, crucifige eum, “візьми візьми розіпни Його!”
Усі Церкви, незалежно від того, до якої літургійної традиції вони належать, незалежно від обряду, який вони практикують, співають цю Трисвяту пісню. В давнину Санктус співали на тон префації; тому його встигали повністю проспівати до освячення Дарів, включно зі словами Benediclus qui venit in nomine Domini, “Благословений, Хто йде в Ім’я Господнє”. Вже в пізніший період було складено набагато більш вишукані мелодії, які співаються довше; звідти й виник цей досить сучасний звичай розділення цього співу надвоє, бо буває, що освячення Дарів відбувається ще до його закінчення. Так, спів призупиняється на слові “Благословен”, а потім відновлюється після освячення. І фраза, яка задумувалася як привітання Того, Хто має прийти, набуває значення привітання Того, Хто прийшов [Після відновлення ролі григоріанських співів у Церкві цей звичай майже повністю зник, і Санктус встигають повністю проспівати до освячення – прим пер]. Священик, навпаки, одразу після Трисвятого декламує: Benedictus qui venit in nomine Domini, “Благословен, Хто йде в Ім’я Господнє”; і, промовляючи ці слова, він зображає на собі священний знак нашого відкуплення [Тобто робить хресне знамення – прим пер], тим виражаючи, що ці слова сказані про Господа нашого. Однак звичай, згідно яким священик незалежно від хору читає Sanctus і Benedictus не слід розглядати як відносно недавній, як ми говорили відносно читання Інтроїту. Ми бачимо, що священики східного обряду так само рецитують Санктус; а літургії Сходу зберегли майже незмінним той обряд, який вони прийняли з давніх часів [Відносно візантійського обряду це не так, принаймні зараз: там священик і не говорить ці слова, і не співає їх з хором. Але в часи Геранже цілком могло бути, що візантійські священики промовляли пошепки Санктус, імітуючи, за тогочасною модою, римський обряд – прим пер].
Попередня частина
Зміст
Наступна частина
Текст для перекладу взято звідси.
Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.
Слова молитви 