Священик, поцілувавши вівтар, повертається до людей, вітаючи їх словами:
Orate, fratres, ut meum ac vestrum sacrificium acceptabile fiat apud Deum Patrem omnipotentem.
Моліться, брати, щоб моя і ваша жертва стала угодною Богу Отцю всемогутньому.
Це своєрідне прощання священика з мирянами, бо він не повернеться до них, аж поки Жертва не буде звершена [В оригіналі тут гра слів: під consommé може розумітися як завершення Меси, так і споживання Причастя — прим пер]. Але це не звичайне прощання; перед тим, як піднятися до вівтаря, священик сказав лише: Dominus vobiscum, “Господь з вами”. В цьому ж моменті він ввіряє себе молитві народу, який просить, щоб Бог прийняв цю Жертву — жертву священика і мирян [В подальшому автор концентрується на цьому розумінні. Інша версія полягає в тому, що священик звертається до диякона та піддиякона – прим пер]. Жертва священика — бо приноситься за його посередництва; жертвою мирян — бо Ісус Христос встановив її задля їх користі; саме тому священик наголошує: meum ac vestrum sacrificium, “моя і ваша жертва”.
І саме тому він звертається до мирян, ніби пробуджуючи їх увагу; вони не повинні забувати, що беруть участь в священстві, за словами святого Петра, який називає вірних царським священством, regale sacerdotium (1 Петра 2, 9), в силу того, що вони християни. Вони походять від Христа, вони належать Христові, вони були помазані і через хрещення теж стали христами [Грецьке слово “христос” означає “помазаник”. Чин хрещення включає в себе помазання миром на знак єдності з Христом, а також царства та священства вірних – прим пер]; звідки з необхідністю випливає їх здатність приносити Святу Жертву в єдності зі священиком.
Отож, пробуджені голосом священика, вірні поспішають відповісти на його прохання цим побажанням:
Suscipiat Dominus sacrificium de manibus tuis ad laudem et gloriam nominis sui ; ad utilitatem quoque nostram, totiusque Ecclesiae suae sanctae.
Нехай Господь прийме жертву з твоїх рук, на хвалу і славу Його Імені, а також для блага нашого і всієї Його святої Церкви.
В месалі в дужках тут поміщено слово meis, “моїх” [Так що виходить “з моїх рук” – прим пер] на випадок відсутності міністранта або незнання їм цієї відповіді.
Промовивши цю відповідь, вірні мають задуматися над тим, що вони не побачать обличчя священика, аж доки Сам Господь не зійде на вівтар. Навіть його голос ми вже не почуємо, за винятком єдиного разу: під час величної й чудової молитви подяки — префації.
Але поки що він підсумовує бажання вірних у молитві, яку промовляє пошепки, і яка зветься Секретою; також, оскільки він читає її тихо, перед цією молитвою він не вимовляє слова Oremus, “молімося”, бо не запрошує вірних робити це з ним. У старих Сакраментаріях, наприклад, у Григоріанському, ця молитва вказувалася як Oratio super oblata, “молитва над приношеннями” [В чині 1970 року теж використовують цю назву — прим пер].
Попередня частина
Зміст
Наступна частина
Текст для перекладу взято звідси.
Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.
Слова молитви 