Закінчивши читати Санктус, священик простягає й піднімає руки, зводячи очі до неба, і одразу ж з’єднує руки та опускає очі. Потім, глибоко схилившись, склавши руки та спираючись на вівтар, він каже: Te igitur, clementissime Pater, “Тебе, отже, всеблагий Отче”.

Слова, Te igitur, “Тебе, отже”, поєднують цю молитву з попередніми, цим підкреслюючи, що думка священика весь час спрямована лише на Жертву. Він ніби говорить Богові (всі молитви Канону звертаються до Отця, як помітно з перших же слів): “Отож тепер, коли я з Тобою, коли вірні довірили мені свої молитви, ми всі разом молимося в Ім’я божественної Жертви [Тобто, в Ім’я Ісуса Христа, Котрий приноситься в жертву як на Голгофі, так і на Месі — прим пер]; потім він цілує вівтар, аби ще виразніше висловити цим своє прохання, і продовжує:

uti acceptta habeas et benedicas, “щоб Ти прийняв і благословив”. Після цього священик з’єднує руки, готуючись тричі зробити знак Хреста над принесеними дарами [В чині 1970 року в цьому місці є лише один знак Хреста — прим пер], кажучи:

haec dona, haec munera, haec sancta sacrificia illibata, “ці дари, ці приношення, ці святі непорочні жертви” — “Воістину чисті ці хліб та вино, що ми приносимо Тобі; тому-то благоволи благословити їх та прийняти; благослови їх, але не як зовнішні ознаки хліба й вина, а як Тіло й Кров Сина Твого, на Які вони будуть змінені”. Священик зображає знак Хреста над хлібом і вином в тому числі для того, аби показати, що тут йдеться саме про Ісуса.

Знову простягаючи руки, він продовжує: in primis quae tibi offerimus pro Ecclesia tua sancta catholica, ”які ми приносимо Тобі насамперед за Твою святу Католицьку Церкву”. Перша, кого ми згадуємо під час Меси — це Свята Церква, адже у Бога немає нічого дорожчого за неї; ми гарантовано розчулимо Його, згадуючи про Святу Церкву.
Quam pacificare, custodire, adunare et regere digneris toto orbe terrarum, “яку благоволи обдарувати миром, охороняти, єднати і керувати нею по всій землі”. Слово adunare показує нам тут намір Божий; Він хоче, щоб його Церква була Єдиною, як Сам Він зазначає у Святому Письмі: “одна ж єдина моя голубка” (Пісня Пісень 6, 9). Розділяючи цей намір, ми просимо Його зберегти її Єдиною, аби ніщо не розірвало цільнотканого хітону Христа [Це типове в християнській літературі порівняння одежі Ісуса, за яку воїни кидали жереб перед Розп’яттям, аби її не рвати, та Церкви, яка є неподільною — прим пер]. Подібно як в Молитві Господній [“Отче наш” – прим пер] Господь навчає нас просити спершу “нехай святиться Ім’я Твоє”, навчаючи нас, що Бог та Його слава мають бути на першому місці; так само й тут Його слава виноситься на перший план, відносно Його Церкви: in primis — “насамперед”. І ми просимо для неї миру, ми просимо її оберігати, а також аби вона була Єдиною, і щоб нею добре керували по всій землі.

Потім священик додає:
Una cum famulo tuo Papa nostro N. et Antistite nostro N, et omnibus orthodoxis, atque catholiae et apostolicae fidei cultoribus, “разом із Твоїм слугою нашим Папою Н. і нашим єпископом Н. а також з усіма правовірними та сповідниками католицької й апостольської віри”. Таким чином, немає Меси, яка б не приносила користі всій Церкві в її повноті; кожен з її членів бере в ній участь, про що з піклуванням уточнює ця молитва. Спочатку називається на ім’я вікарій Ісуса Христа на землі; і під звучання його імені ми трохи схиляємо голови, вшановуючи цим Ісуса Христа через пошану до його вікарія [В чині 1970 року цього не вимагається — прим пер]. Якби Святий Престол був вакантним, ми пропускали б цю згадку про нього. Коли ж Месу служить Папа, він замінює слова, що знаходяться в месалі, цими: Et me indigno servo tuo, “і зі мною, недостойним Твоїм слугою”. Так само робить і єпископ, коли мова йде про нього: після Папи Римського месал згадує єпископа тої дієцезії, де правиться служба, аби в кожному місці Церква була представлена в усій повноті. У Римі про єпископа не згадують окремо, оскільки Папа є єпископом Риму. Аби згадати про кожного з її членів без винятку, свята Церква говорить тут про всіх вірних, вживаючи слово cultoribus, тобто всіх, хто віддано дотримується віри святої Церкви: треба тривати в цій вірі, аби бути зарахованим до тих, про кого згадує тут свята Церква; треба бути правовірним, як вона з піклуванням уточнює, кажучи omnibus orthodoxis, “всіх правовірних”, тобто право мислити й сповідувати католицьку віру — віру, яка дісталася нам від апостолів. Свята Церква, наполягаючи на словах: omnibus orthodoxis atque catholicae et apostolicae fidei cultoribus, показує, що в цій молитві вона не згадує тих, хто не має віри, хто не є ані правомислячим, ні правовірним, хто не дотримається віри, переданої апостолами.

Звертаючи увагу на слова, які тут вживає Церква, ми усвідомлюємо, наскільки далеко Свята Меса стоїть від приватних молитовних практик. Тому-то їй треба надавати перевагу та узгоджуватися з її намірами. Таким чином, свята Церква дарує своїм членам участь у великій Жертві; так, якби Меси раптом перестали служити, ми б швидко впали в стан розпущеності, в якому жили народи, заплямовані язичництвом. В цьому полягатиме справа Антихриста: він вживатиме всіх засобів, аби завадити служінню святої Меси, щоб цю велику противагу було знищено, і щоб Бог поклав край творінню, яке не матиме більше причин для існування. Ми легко можемо усвідомити це, споглядаючи за згасанням єдності суспільства після появи протестантизму [Більшість течій протестантизму не мають Меси взагалі, хоча мають церемонії, подібні за формою, в які вкладають інший зміст; або взагалі богохульствують, називаючи Месу ідолопоклонством — прим пер]. Почалися соціальні війни, що принесли спустошення, і це лише тому, що стали рідшими жертвоприношення Меси. Це початок того, що станеться, коли диявол та його звільнені послідовники нестимуть неприємності та спустошення по всій землі, як попереджає пророк Даниїл. Не даючи відбуватися висвяченням, аби священики врешті вимерли, диявол зможе запобігти служінням Меси, і тоді настануть дні нещастя.

Немає нічого дивного в тому, що Свята Меса є для Бога подією так само, як і для нас; ця подія безпосередньо служить Його прославленню. Він не може не чути голос Тої Крові, що промовляє в тисячі разів голосніше за Авелеву [Пор. Мф 23, 35 та Бут. 4, 10 — прим пер]; Він просто вимушений звернути особливу увагу, не лише тому, що від цього залежить Його слава, а й тому, що Сам Його Син, вічне Слово, Ісус Христос, приносить Себе як Жертву і молить свого Отця за нас.

Тому в Святій Євхаристії ми маємо звернути особливу увагу на три аспекти: перш за все, це Жертвоприношення, яке дарує славу Богові [Про те, що автор тут розуміє під славою, див. частину про гімн Слава во вишніх, на слова “бо велика слава Твоя” — прим пер], по-друге, це Таїнство, яке живить наші душі, і нарешті, по-третє, це володіння Господом нашим, завдяки якому ми можемо воздати Йому поклоніння, що є втіхою в нашому засланні. Саме лише володіння Господом, яке полегшує нам поклоніння Йому, менше, ніж Таїнство Єврахистії чи акт Причастя; а Причастя менше, ніж Меса, оскільки воно охоплює лише нас самих; але в поєднанні цих трьох речей досягається довершеність, і реалізується все те, чого хотів Господь наш у встановленні Євхаристії. Без сумніву, якби нам було дано лише поклонятися Господу, присутньому серед нас в Пресвятих Дарах, це само по собі було б багато, але в Причасті нам дано нам набагато більше; однак, Жертва несказанно вивищується над першими двома даруваннями. Дійсно, в Жертвоприношенні Меси ми можемо діяти на самого Бога, і Він не зможе бути байдужим до цього, бо це загрожувало б Його славі [Знову-таки, про те, що тут розуміється під славою, див. частину про гімн Слава во вишніх, на слова “бо велика слава Твоя” — прим пер]. І оскільки Бог робить усе задля Своєї слави, Він звертає увагу на святе Жертвоприношення Меси і дарує нам те, що ми так чи інакше просимо в Нього. Отже, жодна Меса не служиться без виконання чотирьох цілей цієї великої Жертви: поклоніння, подяки, покаяння та прохання; бо Бог зобов’язав Себе.

Коли наш Господь, навчаючи нас молитися, сказав: “Нехай святиться Ім’я Твоє”, це вже немало, бо це прохання служить на Божу славу; але в Святій Месі ми маємо набагато більше: ми можемо сказати Богові, що він не може не зглянутися на Жертвоприношення, бо Сам Ісус Христос приносить себе в Жертву; що Він не може не вислухати, бо молиться Сам Ісус Христос.

В давні часи після імені єпископа в Каноні поміщали ім’я короля: et Rege nostro N, “й короля нашого Н” [Або “Imperatore nostro N.” — прим пер]. Тепер, після видання месалу св. Пія V, яким ми користуємося, ми пропускаємо його. Св. Пій V прийняв це рішення через різницю віросповідання між світськими правителями після виникнення протестантизму. Аби поміщати тут згадку про правителя, потрібен спеціальний дозвіл від Риму. Так, Іспанія за короля Филипа І попросила й отримала його. У Франції ж парламенти Тулузи та Парижа заборонили друкувати месал святого Пія V, шоковані тим, що там не згадується король. Але в 1855 р. Наполеон III попросив у Папи дозвіл на вживання його імені в Каноні Меси, і його було надано.

Перша й друга молитви Канону Меси не мають ані закінчення, ані відповіді “амінь”.

---

Попередня частина
Зміст
Наступна частина

---

Текст для перекладу взято звідси.

Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.