В традиційному календарі пам’ять святого Домініка відмічається 4 серпня. Домініканці мають можливість служити Месу на його честь ще й наступної неділі після свята, яка цього року випадає на 9 серпня (як пояснює о. Августин Томпсон ОП тут) – цим і скористаються у Львові цієї неділі.
Власні тексти цієї Меси:
Про деякі її частини я писав минулого року: префація, секвенція (ч. 1 – буквальний переклад, ч. 2 – поетичний).
Колись свято Cеми Cкорбот було закріплено за конкретною неділею, щоразу її витісняючи. В ході реформ ХХ століття неділям вирішили повернути пріоритет. Свята, чия дата виначалася як “така-то неділя такого-то місяця”, перенесли на фіксовану дату. Для свята Семи Скорбот логічною датою було 15 вересня – як продовження теми Хреста.
Оскільки тепер неділі мають пріоритет над більшістю свят, цього року свято Семи Скорбот Богородиці лишається лише як спомин, зберігаючи на Месі колекту, секрету та постоммуніо.
Тексти цих молитов, як і багатьох інших молитов того періоду, вимагають вдумливого читання. От, наприклад, секрета:
Offérimus tibi preces et hóstias, Dómine Iesu Christe, humiliter supplicántes: ut, qui Transfixiónem dulcíssimi spíritus beátæ Maríæ, Matris tuæ, précibus recensémus; suo suorúmque sub Cruce Sanctórum consórtium multiplicáto piíssimo intervéntu, méritis mortis tuæ, méritum cum beátis habeámus:
Qui vivis…
Приносимо Тобі прохання й дари, Господи Ісусе Христе, смиренно благаючи, аби ми, які згадуємо в молитвах пронизання найсолодшого духа блаженної Марії, Матері Твоєї, заради численних найблагочестивіших клопотань Її та собору святих, що з Нею стояли під Хрестом, та заради заслуг Твоєї смерті, отримали нагороду зі святими.
Котрий живеш…
Латинський текст має цілком типову структуру. Я намагаюся передавати її українською, в результаті чого підмет “ми” та присудок “отримали” розділені двома підрядними реченнями.
Ще я довго думав над фразою “пронизання найсолодшого духа блаженої Марії” та її аналогах в колекті та запричасній молитві. В Євангелії цього свята Симеон пророкує Марії: “тобі самій меч прошиє душу”. Але якщо його тут цитувати дослівно, виходить теж не дуже милозвучно. Якщо вам в голову прийде кращий варіант, пропонуйте в коментарях тут чи на фб.
Ну і “собор святих” – це я приношу данину візантійській термінології, використання якої тут здається доречнішим, ніж винайдення нової. Хоча в решті фраз, які у нас прийнято овізантіювати, я намагаюся буквально слідувати латині.
Це текст з Псалма 33, стихи 8-9. Переклад я взяв зі зробленого УБТ під керівництвом о. Рафаїла Турконяка.
Immíttet Angelus Dómini in circúitu timéntium eum, et erípiet eos: gustáte et vidéte, quóniam suávis est Dóminus.
Господній ангел отабориться довкруг тих, що Його бояться, і визволить їх. Скуштуйте і побачте, що Господь добрий.
Досить логічний текст як для оферторію, а латинська версія містить ще й гру слів. Suavis це не лише “добрий”, але й “солодкий”.
Свято відзначає знайдення св. Хреста, освячення головних храмів Єрусалиму (які зараз злилися в один храм Гробу Господнього) та повернення св. Хреста після викрадення персами.
Латинська назва свята Exaltatio має двояке значення: 1) фізичне піднесення Хреста, як в Євангелії Меси або як, можливо, було, коли його знайшли й встановили для поклоніння вірних і 2) прославлення, як в епістолі (читанні) та градуалі.
Тексти Меси загалом говорять про перемогу через Хрест: Христа над смертю та нашу над ворогами видимими й невидимими.
В традиційному латинському літургійному році (і, до речі, візантійському) це свято належить до днів, що відмічають перехід між літом та зимою. Оскільки зимові ночі довше, з першої неділі вересня гімни вечірніх, нічних та світанкових богослужінь стають довше: і текстом, і мелодіями. З листопада монаші обряди замість одного короткого читання на нічній молитві переходять на три довгі. А власне зі свята Воздвиження святого Хреста у бенедиктинців та їх наступників (принаймні тих, для кого устав св. Бенедикта має актуальність), картузіанців, деяких кармелітів (тих з них, хто керується уставом св. Альберта) починається “монаший піст”, що з перервою на Різдво триватиме аж до Пасхи. А це більше, ніж півроку!
Тексти Меси з українським перекладом доступні в каплиці ІРН на Месі о 19:00 та на телеграм-каналі Una Voce Ucraina.
Колекта має деяку двозначність в другій частині. Деякі переклади роблять свою інтерпретацію, міняючи “чиє – того” на “Христа” чи “Хреста”. Мені не подобається так робити, бо це знімає вимір, в якому цитується цілий прошарок християнської свідомості, який протиставляє пізнання всяких світських таємниць та таїнств божественних. Правда, у мене виходить не дуже вдала конструкція, де треба розплутувати слова, щоб вийшло “удостоїмося нагороди, яка полягає в відкупленні, яке дає той (Той), чиє (Чиє) таїнство ми пізнали”.
Deus, qui nos hodiérna die Exaltatiónis sanctæ Crucis ánnua sollemnitáte lætíficas: præsta, quǽsumus; ut, cuius mystérium in terra cognóvimus, eius redemptiónis præmia in coelo mereámur.
Per eundem Dominum nostrum Iesum Christum filium tuum, qui tecum vivit et regnat in unitate Spiritus Sancti, Deus, per omnia saecula saeculorum.
Боже, Ти звеселяєш нас сьогодні щорічним святкуванням Воздвиження святого Хреста: подай, просимо, щоб чиє таїнство ми пізнали на землі, того відкуплення удостоїмося як нагороди на небесах.
Через того ж Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності того ж Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Послання й градуал взяті з Пальмової Неділі. Більш того, текст, що тут входить в склад градуалу, в Тридіум закінчує кожне з семи щоденних богослужінь офіцію, та ще й входить до молитов перед та після їжі. Варто раз пережити дні перед Пасхою в середовищі традиційних католиків, і слова Christus factus est одразу відновлюватимуть в вас переживання, які несе в собі Тридіум. На це, власне й покладається тут літургія. Більш того, в домініканській версії епістола взята таким чином, що починається так само, як і градуал – Christus factus est – і майже повністю його повторює.
Тому переклад цих двох текстів я взяв з українського перекладу літургії годин.
Алілуя цитує ще один знаменитий фрагмент офіцію: гімн Венанція Фортуната Pangue lingua (який слід відрізняти від гімну св. Томи Аквінського, що цитує першу стрічку). Він був написаний для особливої події: св. Радегунда попросила й отримала в подарунок від Імператора частинку св. Хреста. Зустрічати святиню треба було гідним чином, тож св. Венанцій склав для цього декілька гімнів. Вони настільки всім сподобалися, що увійшли до складу оффіцію, і їх співають впродовж періоду Страстей (з 5 неділі Посту до середи Страсного тижня).
Таким чином, Меса тут не лише знову цитує літургію Страстей, але нагадує про поклоніння самому дереву Хреста, про що ще раз скаже в секреті (в римському обряді).
Переклад: секрету, як і інтроїт, я взяв з українськомовного видання нового римського Месалу. Секрету в реформованій літургії взяли не з меси Воздвиження, а з загальної. В домініканській теж, то мені й простіше.
В ХХ столітті свято Воздвиження обзавелося продовженням: свято семи скорбот Богородиці, до того рухоме, помістили на 15 вересня. Але це ми обговоримо якось іншого разу.
Головним питанням перекладу для мене було ім’я святого. З одного боку, мало хто з українців говорить на святого Яцека Гіацинт. З іншого, відсилки текстів інакше втрачають зрозумілість.
Інше питання, яке непокоїть мене приблизно при кожному перекладі: непристосованість українських біблійних перекладів до латинської літургії. Я колись напишу про це окремий пост, а поки візьму два приклади з домініканської Меси святого Яцека.
In ecclesiis Altissimi aperuit os suum, et in medio populi exaltabitur: in multitudine electorum habebit laudem, et inter benedictos benedicetur.
У громаді Всевишнього уста розтуляє, і посеред народу звеличиться, серед багатьох обраних буде прославлений та поміж благословенними благословлятиметься.
Текст Інтроїту взято з Премудрості Ісуса сина Сираха 24, 2-4. Погляньте, як він виглядає в інших українських перекладах (спойлер: зовсім не так, як в латині). Для цієї книги це нормально: різні рукописи дають різні тексти, а ще й проблема неоднозначності інтерпретації єврейського тексту, в якому не завжди на письмі позначають голосні. А ще, і латина й українська – переклади перекладів.
Гарно, коли є багато різних перекладів. Погано, якщо існуючі українські переклади робилися з однієї версії.
Я при перекладі змінив рід. В цьому тексті мова йде про Премудрість, і я мав би написати “буде прославлена“. Але богослужіння тут ідентифікує Премудрість з людиною, через яку Вона робить згадані дії, і інтроїт застосовує ці слова до святого Яцека. Тому я обрав чоловічий рід.
De terra longinqua vocavit Dominus virum voluntatis suae, et dedit illi thesauros absconditos, et arcana secretorum suorum.
Мужа по волі Своїй покликав Господь з далекої країни, і відкрив йому заховані скарби та секрети Своїх тайн.
Тут перша половина – з Ісаї 46, 11. Теж той випадок, коли Вульгата й масоретська інтерпретація пішли дещо різними дорогами, але не так сильно, як в минулому прикладі.
Напевне, в Сілезії, звідки родом святий Яцек, досить дивно співати цей антифон.
Dilectus meus candidus et rubicundus: manus ejus tornatiles, plenae hyacinthis.
Мій любий білий та рум’яний, руки його точені, повні гіацинтів.
А це – фрагменти з Піснь Пісень 5, 10 та 5, 14. Отець Хоменко дає переклад цих біблійних віршів, який по сенсу співпадає з латиною. Hyacinthus українською перекладають як сапфір (я не знаю про геологію рівно нічого, але пишуть, що гіацинт це зовсім інша порода). Але, очевидно, у латинського слова є й інший переклад, який означає вид квітів. Правда, це півники, а не гіацинти. Я вибрав саме це слово як очевидну відсилку на ім’я святого та на дорогоцінний камінь.
Латинський текст грає з сенсом. “Мій Любий” – це Христос, в чиїх руках був і є святий Гіацинт (і інші люди з тим же іменем, якщо вже так). І “мій любий” – це святий, який привів до Христа багато душ: і образно приносить Улюбленій (ака Церкві) повні руки дорогоцінних каменів.
Ця асоціація нагадала мені ще один момент. В римській (і не лише) літургійній традиції є такий елемент як стаційні церкви: в визначені дні Папа служив в визначених церквах міста (аж поки не переїхав в Авіньйон). Тексти таких днів підбиралися в тому числі з огляду на те, щоб архітектура, фрески та навіть історія цієї церкви служили їм ілюстрацією.
Якщо на день святого Гіацинта ви опинитеся на Месі домініканського обряду в каплиці ІРН в Києві, зверніть увагу на вітражі: деякі з них ілюструють ті ж моменти, на які частково посилаються молитви Меси. А один представляє вірш з Одкровення (21, 19-20), де основами стін Небесного Єрусалиму названо 12 дорогоцінних каменів. Серед яких, звичайно ж, гіацинт.
Принаймні, префація на день св. Домініка зазначає, що він “fidei pugiles … instituit”: встановив боксерів (якщо ще точніше – кулачних бійців) віри [1].
Я не став лишати цю фразу буквально, натомість наслідуючи один з англомовних перекладів.
Vere dlignum et justum est, aequum et salutare, nos tibi semper et ubique gratias agere, Domine sancte, Pater omnipotens, aeterne Deus.
Bоістину достойне це і праведне, слушне та спасенне, щоб ми завжди й всюди складали Тобі подяку, Господи святий, Отче Всемогутній, вічний Боже.
Qui in tuae sanctae Ecclesiae decorem ac tutamen apostolicam vivendi formam per beatissimum patriarcham Dominicum, renovare voluisti. Ipse enim, Genitricis Filii tui semper ope suffultus, praedicatione sua compescuit haereses, fidei pugiles gentium in salutem instituit, et innumeras animas Christo lucrifecit. Sapientiam ejus narrant populi, ejusque laudes nuntiat Ecclesia.
Ти на прикрасу та захист Твоєї святої Церкви благоволив відновити апостольський спосіб життя через преблаженного патріарха Домініка. Він же, завжди підтримуваний силою Родительки Твого Сина, проповіддю своєю вгамовував єресі, встановив орден воїнів віри на спасіння народам, та здобув для Христа безліч душ. Про мудрість його оповідають народи, і славу його проголошує Церква.
Et ideo cum angelis et archangelis cum thronis et dominationibus, cumque omni militia caelestis exercitus, hymnum gloriae tuae canimus, sine fine dicentes: Sanctus…
Тому з Ангелами й Архангелами, Престолами і Господствами та з усім воїнством небесним співаємо гімн Твоєї слави, безустанно взиваючи: Cвят…
Така характеристика діяльності святого Домініка нагадала мені старий жарт:
Мені здається (скоріш за все, лише здається), префація говорить ще й те, що в ній не написане. Що заснований святим Домініком орден має велике інтелектуальне насліддя. Це видно через підбір нетипової для латинської літургії лексики. Подібно як в секвенції на честь святого використовується багато відсилок до Біблії, які мені здаються маловідомими широкому загалу (ви багато знаєте християн, які читали й щось пам’ятають з книг Суддів?).
[1] Ці слова взято з булли Папи Гонорія ІІ Nos attendentes. Вона підтверджує заснування Ордену Проповідників буллою Religiosam vitam та описує братів як pugiles fidei et vera mundi lumina. Її історичність піддається сумніву з 18 ст.
Нещодавно я запостив секвенцію святому Домінікові, яка використовується в домініканському обряді з буквальним перекладом.
Єша Гаєвська зробила поетичну адаптацію тексту, якою я радо ділюся:
Хай лунає пісня нова
Серед небесного хору
Звеселивши всіх.
Наша радість нас єднає
З Домініком, що у Раю
Теж заводить спів.
Кличе нас Творець могутній
Із єгипетської пустки –
Кожного з людей.
Крізь потік марнот бурхливий
По воді невпинно лине
Вбогий корабель.
В сні тривожнім материнськім
Пес явився донні з блиском
Факела в зубах.
Світло це людей збирає
Й до любові долучає
І долає страх.
Ось законодавець новий,
Що всі злочини поборе,
Як Ілля колись.
І трубою Гедеона
Проганяє беззаконня
І долає гріх.
Ще в своїм земнім блуканні
Дитя з мертвих воскрешає
Й матері дає.
Зупиняє знаком зливу
І братів годує хлібом –
Божий дар це є.
В день тріумфу Домініка
Він радіє з усім світом:
Церкві послужив
Й залишивши тут посіви,
Він іде на небо дивне
До Його краси.
Як зерно лежить покрите,
Сонце хмарою увите
Та з волі Отця
Проростають квітом кості
І сіяє зірка: ось вам
Знамення Творця.
Із розкритої могили
Долунає запах дивний
Квітів польових.
Хворим зцілення дарує,
Не одне стається чудо
За його молитв.
Тож утнімо пісню гарну
Й Домініка в ній прославмо
Співом голосним.
Про заступництво надійне,
Попрохаймо його, вірно
Ідучи за ним.
Тож тебе ми, отче добрий,
Просимо про оборону
Й захист наших душ.
І до трону Царя неба
Вознеси наші потреби,
Які маєм тут.
Амінь. Аллілуя.
До речі, якщо мене читають брати-проповідники: ви маєте право використовувати деякі елементи своєї традиційної літургії і в Месах за чином 1970 року (і в Літургії Годин теж).
In caelesti hierarchia,
nova sonet harmonia,
ducta cantico:
Cui concordet in hac via,
nostri chori melodia,
congaudens Dominico.
Серед небесних чинів звучить нова мелодія для нової пісні.
Нехай в цьому світі буде з нею в тон мелодія нашого хору, який співрадіє з Домініком.
Ex Aegypto vastitatis,
virum suae voluntatis
vocat Auctor saeculi,
In fiscella paupertatis,
flumen transit vanitatis,
pro salute populi.
З єгипетського запустіння чоловіка по серцю Своєму кличе Творець віків (пор. Діяння 13,22).
В корзинці (пор. Вихід 2) бідності він перетинає потік марнот заради спасіння людей.
In figura catuli,
praedicator saeculi
matri praemonstratur;
Portans ore faculam,
ad amoris regulam
populos hortatur.
Проповідник для світу показаний в видінні матері в образі цуценяти: несучи в зубах факел, він збирає людей до уставу (устав – монаше правило, як “устав св. Бенедикта”) любові.
Hic est novus legislator,
hic Elias aemulator,
et detestans crimina.
Vulpes dissipat Samsonis,
et in tuba Gedeonis,
hostis fugat agmina.
Ось новий законодавець, він подібний до Іллі та ненавидить злочини (пор. 3 Цар 8).
Він розсилає лис, як Самсон (пор. Суд 15), і трубою Гедеона змушує ворогів тікати (пор. Суд 7).
A defunctis revocatum,
matri vivum reddit natum,
m adhuc corpore:
Signo crucis imber cedit;
turba fratrum panem edit,
missum Dei munere.
Ще під час земного життя він воскрешає з мертвих дитину та віддає матері. Від його знаку хреста зупиняється дощ, і натовп братів їсть хліб, посланий як дар Божий.
Felix, per quem gaudia
tota jam ecclesia
sumens exaltatur.
Orbem replet semine,
in caelorum agmine
tandem collocatur.
Щасливий він, бо через його возвеличення радіє вся Церква. Він наповнює світ сіменами і нарешті долучається до небесної процесії.
Jacet granum occultatum,
sidus latet obumbratum:
sed Plasmator omnium,
Ossa Joseph pullulare,
sidus jubet radiare,
in salutem gentium.
Зерно лежить сокрите, зоря сховалася за хмарами, але Творець уього благоволить,
щоб кості Йосифа проросли (?) і зірка засяяла на спасіння народів.
O quam probat carnis florem,
omnem superans odorem,
tumuli fragrantia!
Aegri currunt, et curantur,
caeci, claudi reparantur,
virtutum frequentia.
Його тіло подібне до квіту: аромат з його могили пахне приємніше від всіх запахів.
Хворі приходять й зцілюються, сліпі та кульгаві одужують, часто відбуваються чудеса.
Laudes ergo Dominico
personemus mirifico,
voce plena:
Clama petens suffragia,
ejus sequens vestigia
plebs egena.
Отож заспіваємо повним голосом чудову пісню прославляючи Домініка. Хто має якусь потребу, взивай з проханнями, слідуючи його стопам.
Sed tu pater pie, bone,
pastor gregis, et patrone,
prece semper sedula,
Apud curiam summi Regis,
derelicti vices gregis
commenda per saeculi.
Amen. Alleluia.
Ти ж, отче благий та добрий, пастирю стад та наш захиснику, благай постійно й старанно: непрестанно занось серед свити найвищого Царя проблеми заблукалих овець.
Амінь. Аллілуя.
Поетичний переклад можна знайти тут.
В домініканському обряді власні частини Меси на честь засновника ордену частково взяті з загальної Меси на честь Учителів Церкви: в своєму ордені святий Домінік виконував ту роль, яку святі Вчителі зіграли для Церкви вцілому.
Проте є й частини, написані спеціально під св. Домініка, в тому числі префація та секвенція. Обидва ці жанри не сильно розвивалися в обряді Римської курії, і тому, коли в кінці 16 століття його було взято за взірець, кільість різних префацій та секвенцій, що виконувалися в європейських церквах, різко пішла на спад. Це дещо змінилося в 20 столітті: якщо до префацій реформа 1960х років поставилася прихильно, і тепер їх є сила силенна, то секвенцій навпаки поменшало.
Домініканські композиції часто легко впізнати: в них багато відсилок до біблійних сюжетів, які рідко хто згадує деінде. Так і тут: твір порівнює Домініка
Останні два порівняння особливо логічні в контексті св. Домініка як засновника ордену для боротьби з єресями. Особливо на цій його ролі наполягає префація
Слова молитви 