Чотири молитви оферторію не є стародавніми; свого часу помісні церкви мали свободу вибирати молитви цієї частини Меси; лише Канон не зазнав жодних змін; він завжди та всюди був однаковим [Це перебільшення, але не велике: канони помісних церков відрізняються лише списками святих в Communicantes і Nobis quoque та деякими жестами – прим пер]. Відтоді як святий Пій V видав Месал, який ми використовуємо сьогодні, прийняті в ньому формулювання більше не дозволено змінювати; але різниця між епохами, якими вони датуються, пояснює різницю між латиною цих молитов та латиною Канону, яка набагато вишуканіше.
Священик, завершивши молитву принесення хлібу, робить патеною знак хреста і кладе гостію на корпорал. Він чинить знак хреста, щоб показати тотожність між Жертвою Меси та Голгофською Жертвою. Після цього Диякон вливає в Чашу вино, а Піддиякон в свою чергу приходить виконати свою роль, яка полягає в тому, щоб влити в ту саму Чашу воду: це найбільш піднесена з його функцій.
Молитва, яка супроводжує цю церемонію, дуже древня; вона відома від початку днів Церкви, і легко помітити, що коли її складали, люди ще вміли говорити латиною. Вона дає нам зрозуміти важливість та гідність води, яка використовується в святій Жертві. Чому ми вливаємо воду в Чашу? Тому що, згідно з Переданням, сам Господь, встановлюючи Євхаристію, змішував воду з вином, як має робити кожна тверезо мисляча людина [В античності пиття нерозбавленого вина асоціювалося з п’яницями – прим пер], і Церква продовжує дотримуватися цього звичаю. Більш того, вона використовує його, щоб говорити з нами чудовою мовою, і відкривати нам найвищі таємниці.
Deus, ✠ qui humánæ substántiæ dignitátem mirabíliter condidísti, et mirabílius reformásti: da nobis per huius aquæ et vini mystérium, eius divinitátis esse consórtes, qui humanitátis nostræ fíeri dignátus est párticeps, Iesus Christus, Fílius tuus, Dóminus noster: Qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus: per ómnia saecula sæculórum. Amen.
Боже, ✠ Котрий чудесним чином створив гідність людського єства та ще чудесніше відновив її, дай нам через тайну цих води та вина стати співучасниками Божественності Того, Хто благоволив стати причасним до нашого людськості, Ісуса Христа, Сина Твого, Господа нашого, Котрий з Тобою живе і царює в Єдності Святого Духа, Бог на віки вічні. Амінь.
Отже, Церква каже: Deus, qui humanae subtantiae degnitatem mirabiliter condidisti, “Боже, Котрий чудесним чином створив гідність людського єства”. Для чого вона говорить тут про гідність людини? Чому вона згадує тут божественність та людяність Ісуса Христа? Через те, що вино та вода, які тут використовуються, – це образи: вино представляє Ісуса Христа як Бога, вода ж представляє Його як людину. Слабкість води порівняно з міцністю вина виражає різницю між людською та божественними природами Ісуса Христа. Ми також маємо бачити в цій воді себе, оскільки ми, через Марію, надали Господеві нашому людську природу; крім того, в цих словах Церква висловлює своє почуття захоплення з цього приводу, а також їй подобається згадувати про гідність людини.
Ще цар-пророк [Давид – прим пер] говорив нам про цю гідність, коли в псалмі казав: constituisti eum super opera manuum tuarum, omnia subjecisti sub pedibus ejus: “Поставив його володарем над творами рук Твоїх, усе підбив йому під ноги”: (Пс. 8, 7). І якщо ми пам’ятаємо, як саме Бог створив людину, ми не здивовані, коли чуємо, як Церква каже, що вона була створена чудесним чином. Коли мова йде про людину, Бог говорить: “Сотворімо людину на наш образ”, і робить сказане.
І коли людина створена таким чином, то після провини, яка призвела до її падіння, Бог ще чудесніше відновив її, і Церква не забуває сказати про це: Mirabilius reformasti. Так, Бог відновив її ще чудесніше, ніж створив, поєднавши людську природу зі своїм Сином, і тим самим відновлюючи людину.
Da nobis per hujus aquae et vini mysterium, ejus divinitatis esse consortes, qui humanitatis nostrae fieri dignatus est particeps, Jesus Christus Filius tuus Dominus noster: “Дай нам через тайну цих води та вина стати співучасниками Божественності Того, Хто благоволив стати причасним до нашого людськості, Ісуса Христа, Сина Твого, Господа нашого”. Перш за все Церква підкреслює таємницю Втілення згадкою про воду та вино, що об’єднані в одному напої; таким чином вона нагадує про союз людської та божественної природ нашого Господа і просить Бога про те, щоб і самій брати участь у божественності Господа Ісуса, як говорить святий Петро у своєму другому посланні: ut per haec efficiamini divinae consortes naturae, “щоб ними ви стали учасниками Божої природи” [2 Петра 1, 4 – прим пер], тобто через обітниці, які були виконані в Ісусі Христі, ми є учасниками Його божественної природи.
Це обоження, розпочате на землі освячуючою благодаттю, закінчиться на небі в славі. У земному раю диявол сказав Єві, що якщо вона захоче піти за ним разом з Адамом, вони обоє стануть богами. Він збрехав: тоді, як і сьогодні, лише вірне виконання Божих заповідей могло наблизити людину до Бога. На небі ми будемо як боги – не те, щоб ми стали такими за природою, але завдяки боговидінню (vision béatifique) ми побачимо Бога так, як Він бачить Себе, і ми будемо в стані, який лише на щабель нижче божественності. Церква хоче нагадати нам про цю ідею, і робить це в даній молитві, говорячи про втілення Слова, яке є початком і джерелом справжньої величі людини.
На Месах за померлих священик не благословляє воду, і в цьому полягає друга таємниця. Бо вода представляє ще й вірних, а вино в цьому розумінні представляє Господа нашого Ісуса Христа. Отже, вживання води та вина є образом двох тайн: єдності людської та божественної природ Господа нашого; та єдності Ісуса Христа та його Церкви, яка складається з усіх віруючих. При цьому, земна Церква не має юрисдикції над душами в Чистилищі; вона більше не може здійснювати владу ключів. Поки вірні перебувають на землі, Церква має над ними владу в’язати й розв’язувати, дану їй Господом [Мова йде про сповідь і відпусти; пор. Мт. 18, 18 та подібні уривки – прим пер]; використовуючи її, вона приводить душу або до Церкви прославленої, і тоді земна Церква схиляється перед нею та почитає її, або до Церкви страждаючої, і тоді вона молиться за неї. Але здійснювати будь-яку владу над душею померлого земна Церква більше не може: їй лишаються лише заступницькі молитви. Церква, не благословляючи воду на Месах за померлих, показує, що вона не має влади над душами Чистилища.
Вода настільки необхідна для Святого Жертвоприношення Меси, що, якщо трапиться так, що не буде змоги її знайти, то потрібно буде утриматися від служіння Меси, навіть якщо це Великдень.
З іншого боку, ніколи не слід вливати воду в пропорції, достатньої для зміни самого вина; бо в цьому випадку не буде освячення.
Картезіанці, які використовують літургію 11го століття, і домініканці, чий обряд сягає 13го, проводять цю церемонію не в самій церкві, а в сакристії; а іноді – біля вівтаря, але до початку Меси.
Попередня частина
Зміст
Наступна частина
Текст для перекладу взято звідси.
Автор: дом Проспер Ґеранже, французький літургіст, відновник монашого життя у Франції.
Слова молитви 
