Окремо виділити тут можна колекту (знову милуватися вмілим жонглюванням синонімами) та секрету (трохи сакраментального богослов’я).
В коментарі на цю неділю Гійом Дюран, єпископ Монду, (автор найвпливовішого середньовічного коментаря на богослужіння) виділяє тему піднесення: з одного боку тому, що на Утрені “читається книга Премудрості, а премудрість це помишляти про небесне та возносити до нього серце”, а, з іншого, тому, що пора готуватися до свята Успіння, в яке ми відмічаємо в тому числі й те, що Діву Марію вознесено з тілом на небо. В рік, коли він це писав, ця неділя була прямо перед Успінням, тож для нас це не так актуально, але загалом цікаво, що йому вдається знайти спільну тему текстів дня. Звичайно, інші автори знаходять іншу головну тему, тож варто пам’ятати, що такі коментарі це, скоріш, приватні роздуми, ніж істина в останній інстанції. Тож, Дюран продовжує:
“А оскільки людина не може сама себе підняти над собою, якщо її не нестиме Господь, ми й співаємо в Інтроїті: «Ось, Бог помагає мені, і Господь – заступник (susceptor) душі моєї», а слово susceptor [можна також зрозуміти як] той, хто забирає нагору. Оскільки [за життя] нагору ми сходимо не тимчасовими тілами, а уподібненням розуму до Бога, від Якого тікає всяке зло, то в Читанні ми чуємо: «не жадаймо злого». […] В Градуалі ж той, хто возноситься до вишніх, дякує Богові, говорячи: «Господи, Господь наш, яке чудне Ім’я Твоє по всій землі, бо вознеслася величність Твоя вище небес!»”. […] Оскільки небесні обителі здобуваються справедливими ділами, в оферторії ми співаємо: «Устави Господні – прості, веселять серце, присуди Господні – солодші від меду й вощини. І ось, раб Твій додержує їх», а в якому порядку це має бути, відкривається нам в співі на причастя: «Шукайте перше Царство Боже…»”.
15 липня 1099 року завершилося одне з найвідоміших паломництв. Після кількох років подорожі та численних битв, важкої облоги та кривавого штурму, хрестоносці ввійшли до Єрусалиму. Аби виразити радість від цього, вони зібралися на Месу над Гробом Господнім, яку провели за чином дня Пасхи.
Облога Єрусалиму. Descriptio Terrae Sanctae, 14 ст
Повернення Єрусалиму в руки християн сприймалося як епохальне явище та не просто звершення старозавітніх пророцтв, але й черговий етап в очікуванні на пришестя Христа та Його Царства. Тому не дивно, що його спомин вирішили святкувати літургійно, склавши Месу й Офіцій цього дня. Пізніше це богослужіння зазнало деяких змін, які зачіпали здебільшого Офіцій (було змінено й колекту: нова була створена на основі колекти на освячення храму, де в якості такого храму виступало місто Єрусалим). Ці зміни пов’язують з реставрацією та освяченням храму Гроба Господнього (яке здійснилося на 50-ту річницю взяття міста, 1149 р.) та з реорганізацією Августинських каноніків, які служили при ньому (1114 р.). Це свято з відповідними богослужбовими текстами увійшло в календарі християнських володінь Палестини, а також деяких європейських місцевостей, звідки походило багато хрестоносців (і куди немало з них, відповідно, повернулося після походу).
Оскільки корпус богослужбових текстів сприймався як щось завершене, співи Меси та Офіцію всі були запозичені з інших свят, проводячи таким чином паралелі між відвоюванням Єрусалиму та пророцтвами Старого й подіями Нового Заповіту. Гарним прикладом цьому служить інтроїт. Його тут взяли з 4 неділі Посту (Іс. 66, 10 та Пс. 121, 1):
Lætáre, Ierúsalem: et convéntum fácite, omnes qui dilígitis eam: gaudéte cum lætítia, qui in tristítia fuístis: ut exsultétis, et satiémini ab ubéribus consolatiónis vestræ.
V. Lætátus sum in his, quæ dicta sunt mihi: in domum Dómini íbimus.
Радуйся, Єрусалиме, і веселіться, ви всі, що його любите, через нього! Возрадуйтеся й розвеселіться всі, що журилися, аби торжествувати й насичуватися з грудей вашої втіхи.
V.Зрадів я, коли сказали мені: «До дому Господнього підемо!»
Проповідники того часу проводили паралель між цим пророцтвом Ісаї та взяттям Єрусалиму:
Це та тисяча подібних пророцтв, хоча й говорять через аналогію про горішній Єрусалим, нашу небесну матір, але й заохочують слабших, що насичуються з грудей написаного в минулому чи в майбутньому, втішатися спогляданням чи навіть участю в тяготах історичних подій
Еккегард з Аури
Деякі літургійні книги вказують тут і троп на Kyrie – Cunctipotens genitor. Тропи не належать до, власне, текстів дня, але для повноти картини я наведу його в примітці знизу, а для атмосфери лишу його мелодію:
Колекта зачіпає тему небесного Єрусалиму, але й просить бути милостивим до нас тут, в Єрусалимі земному: adesto propitius.
Omnipotens Deus, qui virtute tua mirabili Ierusalem civitatem tuam de manu paganorum eruisti et Christianis reddidisti, adesto, quesumus, nobis propitius, et concede ut qui hanc sollennitatem annua recolimus devotione, ad superne Ierusalem gaudia pervenire mereamur. Per Dominum.
Всемогутній Боже, Твоєю чудесною силою Ти вирвав Твоє місто Єрусалим з поганських рук і повернув його християнам; благаємо тебе: будь з нами, і будь милостивим до нас та даруй, щоб ми, які відзначаємо цю урочистість щорічним богослужінням, заслужили досягти радості небесного Єрусалиму. Через Господа…
В якості читання обрано уривок з Ісаї, гл. 60, вірші 1-6, який читається на Богоявлення:
Устань, засяй, Єрусалиме! Адже зійшло твоє світло, слава Господня засяяла над тобою! Бо темрява окриває землю, і темнота – народи, а над тобою Господь сяє: слава Його з’явилась над тобою. Народи йдуть до твого світла, царі – до сяйва твого блиску. Поглянь навколо твоїми очима й подивися: усі вони збираються, йдуть до тебе! Сини твої здалека прибувають, дочок твоїх на руках носять. Тоді ти глянеш і засяєш; заб’ється і пошириться в тебе серце, бо скарби моря попливуть до тебе, багатства народів прийдуть до тебе. Безліч верблюдів тебе вкриє, дромадери з Мідіяну та з Ефи. Всі вони з Шеви прийдуть, несучи золото й ладан, звіщаючи славу Господню.
Взагалі, в тексти свята попало багато фрагментів з літургії Богоявлення, в тому числі градуал (з того ж Іс. 60, 6.1):
Оmnes de Saba vénient, aurum et thus deferéntes, et laudem Dómino annuntiántes. V. Surge et illumináre, Ierúsalem: quia glória Dómini super te orta est.
Всі з Шеви прийдуть, несучи золото й ладан, звіщаючи славу Господню. V. Устань, засяй, Єрусалиме! Адже слава Господня засяяла над тобою!
Алілуя в різних манускриптах різна: Te decet або Qui confidunt, обоє взяті з неділь по П’ятдесятниці та згадують про Єрусалим, та Dies sanctificatus з Меси Різдва. Тут я подаю алілую з Пс. 64, 1, яка згадує ще й про обітницю, можливо як алюзія на обіт хрестоносців.
Alleluia, alleluia. Te decet hymnus deus in Sion et tibi reddetur votum in Jerusalem.
Алілуя, алілуя. Тобі подобає пісня, Боже, в Сіоні і Тобі воздасться обітниця в Єрусалимі.
І, звичайно ж, що за середньовічна Меса без секвенції?
Manu plaudant omnes gentes ad nova miracula Vicit lupos truculentos agnus sine macula. Paganorum nunc est facta humilis superbia, Quam reflexit virtus Dei ad nostra servicia, O nova milicia!
Paucis multa milia sunt devicta. Venit hec victoria a Christi potencia benedicta. Ecce signum est levatum ab antiqua presignatum profecia Quisque portat signum crucis dum requirit summi ducis loca pia.
Redde Sancta Civitas laudes Deo debitas Ecce tui filii et filie de longinquo veniunt cotidie Ad te porta gloriae pro culparum veniam Ecce honor debitus est pro sepulcro redditus. Quod profecia presciens sic loquitur et sepulcrum eius honorabitur.
Nunc munus persolvitur Atque laudum ostia Crucifixum adoremus Per quem demonum videmus Destructa imperia.
Adoremus resurgentem iter nobis facientem ad regna celestia O imperator unice quod incoasti perfice Ut sub tua custodia pax crescat et victoria Fac Christianos crescere et impios tabescere Ut regna subdat omnia tu omnipotentia. Amen.
Всі народи рукоплещуть новому чуду: Непорочний Агнець подолав лютих вовків, Гордість поган перетворилася на приниження, А їх самих сила Божа скорила, щоб були нам слугами: О нове лицарство!
Мале число перемагає над багатьма тисячами: така перемога – від благословенної міці Христа. Ось здіймається знак, предречений давнім пророцтвом (Ic. 11, 10-12): Кожен несе знак Хреста, благочество шукаючи місця, пов’язані з Найвищим Провідником.
Воздай, о святе місто, хвали, належні Богові. Ось щодня здалека твої сини й дочки приходять До тебе, о ворота слави, за прощенням гріхів. Так бо наперед говориться в пророцтві: і Його гробницю вшановуватимуть.
Тепер обов’язок виконано І приносяться жертви хвали. Поклонімося ж Розп’ятому Завдяки Котрому ми побачили демонську Владу переможеною.
Поклонімося Воскреслому, Котрий відкрив нам шлях до Царства Небесного! О Єдиний Володарю, зверши ж те, що почав, Аби під Твоєю обороною процвітали мир та перемога. Дай християнам процвітати, а нечестивим – зникати, Аби всі царства підкорилися Твоїй всемогутності. Амінь.
Євангеліє Меси це Мт. 21, 1-9: тріумфальний вхід Господа в Єрусалим як знак того, що з християнським воїнством у місто повернулося саме християнство.
Вірш оферторію (Пс. 117, 16.17) взято з 3 неділі по Богоявленні. Звичайно, укладачі богослужіння не лишили пояснення своєму вибору, але історія облоги міста та Першого Хрестового походу загалом дозволяє припустити, що мова йде про численні рази, коли хрестоносці відчували Божу поміч на своєму шляху.
Déxtera Dómini fecit virtutem, déxtera Dómini exaltávit me: non móriar, sed vivam, et narrábo ópera Dómini.
Десниця Господня вивищила мене, десниця Господня явила силу! Не умру, а житиму і повім діла Господні.
Секрета/молитва над дарами, яку священик говорить нечутно для інших, піднімає ту ж тему, що й колекта та молитва по Причасті:
Hanc, Domine, quesumus, hostiam quam tibi supplices offerimus dignanter suscipe, et eius misterio nos dignos effice, ut qui de Ierusalem civitate de manu paganorum eruta hunc diem agimus celebrem, celestis Ierusalem concives fieri tandem mereamur. Per Dominum.
Господи, благаємо Тебе: благоволи прийняти цю жертву, яку ми смиренно пропонуємо Тобі, і зроби нас гідними Твого таїнства, щоб ми, відзначаючи той день, коли місто Єрусалим було звільнене від рук поган, могли заслужити нарешті стати співгромадянами небесного Єрусалиму. Через Господа…
Антифон на причастя (Варух 5:5; 4:36) взято з 2 неділі Адвенту:
Ierúsalem, surge et sta in excélso, et vide iucunditátem, quæ véniet tibi a Deo tuo.
Підведись, Єрусалиме, і стань на височині та подивися на радість, що йде тобі від Бога твого.
Тексти причасних антифонів загалом цікаві тим, що в них мова завжди йде про Христа в Гостії. Часом досить завуальовано, як і в цьому випадку. Тут Христос це втілена Радість, прихід Якої ми очікуємо перед Причастям, і, дещо іншим чином, в Адвент та, загалом, решту життя. Особливо коли відбуваються події, яким хочеться надати есхатологічного значення.
Молитва по Причасті свята вживає типову для цієї молитви лексику, чим нагадує, що аби увійти до Єрусалиму небесного, треба докласти ще зусиль:
Quod sumpsimus, Domine, sacrificium ad corporis et anime nobis proficiat salutem, ut qui de civitatis tue Ierusalem libertate gaudemus, in celesti Ierusalem hereditari mereamur. Per Dominum.
Нехай жертва, яку ми спожили, Господи, буде нам на здоров’я тіла та спасіння душі, щоб ми, що радіємо свободі Твого міста Єрусалиму, заслужили успадкування небесного Єрусалиму. Через Господа…
Хоча деякі літургійні особливості Святої Землі дожили до наших днів в традиційному обряді великих кармелітів, свято визволення Єрусалиму поступово зникало з календарів після завоювання міста Саладіном, лишаючись в літургійних книгах деяких французьких церков десь до 15 століття. Власні тексти свята в пізніших версіях зазнають все більших змін, так що святкування перемоги набуває рис прохання про її відновлення та покаяння за гріхи, що привели до його втрати. Так, в деяких манускриптах, читання з Євангелія замінено на фрагмент з Лк. 19, де Господь оплакує місто:
І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені – за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин.”
Примітка: Словом “троп” називають різні середньовічні вставки в літургійні тексти: від співаного дублювання читань народною мовою до творів на кшталт “O filii et filiae”, який по суті є самостійною піснею, хоч і виконує функцію тропа на репліки “Benedicamus Domino – Deo gratias”. Тропи на Kyrie це особливий випадок: вони не додають слова, а заміняють “Kyrie” та “Christe” на різні епітети. Римський обряд, на відміну від різних локальних чинів, не включав тропи, і коли різні місцевості переходили на Месал св. Пія V, цей жанр поступово зникав. Теоретично, обряд 1970 року знову дозволяє їх використання (обмежуючи його деякими нормами, звісно), але автор цього блогу нечасто стикався з таким досвідом. Отже, Kyrie Cunctipotens genitor, яке приписують деякі манускрипти на свято звільнення Єрусалиму:
1.1. Cunctipotens genitor Deus omnicreator eleison 1.2. Salvificet pietas tua nos bone rector eleison 1.3. Fons et origo bone pie luxque perhennis eleison
2.1. Christe dei splendor virtus patrisque sophia eleison 2.2. Plasmatis humanis factor lapsis reparator eleison 2.3. Ne tua damnatur Jesu factura benigne eleison
3.1. Amborum sacrum spiramen nexus amorque eleison 3.2. Procedens fomes vitae fons purificans vis eleison 3.3. Indultor culpe venie largitor optime offensas dele sacro nos munere reple eleison, Spirte alme eleison
1.1. Всемогутній Родителю Боже Всетворче, елейсон [помилуй] 1.2. Хай милість Твоя нас спасе, о добрий Управителю: елейсон 1.3. Милостиве Джерело й Начало блага та вічний Світе, елейсон
2.1. Христе, Сяйво Боже, Сило та Софіє-[Премудросте] Отця, елейсон 2.2. Творче людства, Відновителю упалих, елейсон 2.3. Аби не було прокляте Твоє творіння, Ісусе милоситивий – елейсон
3.1. Святий Подиху, Зв’язку й Любове Обох, елейсон 3.2. Запале ісходящий, Джерело життя, очищуюча Сило, елейсон 3.3. Прощаючий провини, добрий Подателю благ, зітри наші проступки, сповни нас святого дару, елейсон, о Душе благий, елейсон.
Дисклеймер: тексти псалмів тут взято за перекладом майстерні “Трипіснець”. Джерела інших літургійних текстів, що взяті з Писання, обговорювалися в дописах, присвячених відповідним святам та неділям. Уривок з Євангелія та з Ісайї подано за перекладом Хоменка.
Дисклеймер2: автор ні до чого не закликає, а просто ділиться цікавою літургійною знахідкою
І знову технічні нотатки про те, чому саме це слово попало в вашу брошуру для Меси.
Кілька тижнів тому ми вже зачіпали тему любові. Тепер же пора в неї заглибитися, бо на це штовхає колекта:
Deus, qui diligéntibus te bona invisibília præparásti: infúnde córdibus nostris tui amóris afféctum; ut te in ómnibus et super ómnia diligéntes, promissiónes tuas, quæ omne desidérium súperant, consequámur. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Їй в новому чині відповідає колекта XX неділі звичайного періоду. Я подумав, що ще один погляд на цю тему не завадить, хоча й український переклад (наприклад, тут) мені здається цілком гідним.
Отже, латина радує нас рядом слів, які на більшість мов перекладають однаково: diligo, amor, affectus, а поряд з ними стоять не дуже далекі за асоціаціями та значенням cor і desiderium. Перші два слова я все ж лишу як “любов” – так роблять майже всі, на кого я орієнтуюся в таких ситуаціях. Але на всяк випадок: diligo – високо цінувати, шанувати, любити; amor – любов: або “в нижчому сенсі”, або до батьків чи родичів, або просто більш загальне чи більш сильне слово; affectus – в більш загальному сенсі це стан тіла чи розуму, викликаний чимось, а то й просто настрій, але вживається і як любов в широкому сенсі. Слово, над яким я задумався найдовше, це consequor, воно означає наздоганяти, слідувати, але й отримати, осягнути.
Боже, Котрий для люблячих Тебе приготував невидимі дари, влий у серця наші запал Твоєї любові, аби люблячи Тебе в усьому й понад усе, ми осягли Твої обітниці, що перевершують усяке бажання. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
А потім я глянув на попередній переклад, і виявилося, що у мене вийшло не сильно інакше. Не знаю, гарний це знак, чи ні, але перероблювати спеціально, щоб додати відмінності, не буду.
Секрета теж містить неочевидні моменти.
Propitiáre, Dómine, supplicatiónibus nostris: et has oblatiónes famulórum famularúmque tuárum benígnus assúme; ut, quod sínguli obtulérunt ad honórem nóminis tui, cunctis profíciat ad salútem. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Слово supplicationibus тут можна зрозуміти як в давальному, так і в орудному відмінку, що можна зрозуміти як “милостиво зглянься на наші благання”, так і “нехай наші благання зроблять Тебе милостивим до нас”. Я спочатку вибрав другий сенс, а потім подивився на досвід попередників й послідував традиції. Ще цікавий момент, що словник, з яким я звірявся, значення слова cuncti подає не просто як “всі”, а як “всі, з імпліцитними винятками”. Слово singuli теж можна було перекласти інакше, і загалом вийшло б “те, що принесли одиниці, послужило на спасіння багатьох”. Але зупинимося на протиставленні “кожен – всі” (і так, все ж, ближче по сенсу).
Зглянься милостиво на наші прохання, Господи, та прихильно прийми ці дари слуг та слугинь Твоїх, аби те, що кожен приніс на честь Твого Імені, послужило на спасіння всіх. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Запричасна молитва:
Quos cœlésti, Dómine, dono satiásti: præsta, quǽsumus; ut a nostris mundémur occúltis et ab hóstium liberémur insídiis. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Структура тут на українську мову не переноситься, тож довелося змінити. Ну і, це досить рідкісний випадок в моєму досвіді, коли молитва, складена не нео-галіканами, цитує біблійний текст (слова ab occultis meis munda me з Пс. 18), хоча, може, й несвідомо.
Господи, Ти наситив нас небесним даром; даруй, просимо, очиститися від тайних [гріхів], та звільнитися від ворожих напастей. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Protéctor in te sperántium, Deus, sine quo nihil est válidum, nihil sanctum: multíplica super nos misericórdiam tuam; ut, te rectóre, te duce, sic transeámus per bona temporália, ut non amittámus ætérna. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
В новому чині її підредагували та призначили на 17 звичайну неділю, якщо кому цікаво порівняти. Кілька разів у мене виникало питання, яке слово краще підібрати. Так, Protector це “той, хто покриває спереду чи зверху”, і у мене виникла спокуса написати “покровитель” чи “заступник”, але в сучасній мові це вже не дуже доречно, бо й те й інше вимагає наявності якогось вищого агента, перед яким за нас заступаються, а як вчить нас св. Ансельм в своїх доказах існування Бога, вищого за Нього бути нічого не може. Слово válidus це саме “міцний, сильний”, але мені це здалося якось надто технічно, і я вжив слов’янізм “кріпкий”: здається, він ще не став незрозумілим, і поки можна з цього користатися. Вирази te rectóre, te duce виражають граматичну форму, яка в українській не існує, так що доводиться шукати заміну. При цьому слова rector та dux досить схожі за значенням – той, хто веде за собою. Середньовічній людині, певне, друге з них, дукс, вже було зрозуміло як герцогський титул (або, як дож для венеціанців, а для італійців ХХ ст – Беніто Муссоліні, іль дуче). Тому слово “провідник” тут я взяв не від Укрзалізниці, а від українських націоналістів того ж ХХ ст. Ну і фраза “пройти через тимчасові блага” досить дивно звучить, але й досить непогано – інші переклади теж передають її незвичними виразами (а в новому чині саме цей момент змінили).
Оборонцю уповаючих на Тебе, Боже, без якого немає нічого кріпкого, нічого святого, примнож на нас милість Твою, аби з Тобою як нашим Керманичем, нашим Провідником, ми пройшли через тимчасові блага так, щоб не втратити вічні. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Колекта 4 неділі:
Da nobis, quǽsumus, Dómine: ut et mundi cursus pacífice nobis tuo órdine dirigátur; et Ecclésia tua tranquílla devotióne lætétur. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Тут багато багатозначних слів. Але фраза mundi cursus, мені здається, досить очевидна, хоча й на думку не спадає прямого аналога українською. Так, це не лише “хід подій” в плані подій життєвих та політичних, але й одне з базових положень катехизму, що Бог постійно підтримує світ в його існуванні, так що якісь нульові коливання вакууму чи обмін гравітаційними хвилями теж входять в цей cursus. Tuo órdine це не просто “Твоїм велінням”, а, скоріш, більш загальне “згідно з встановленим Тобою порядком”, чи навіть “за Твоїм планом” (що звучить як кліше з американських протестантських фільмів, тому точно ні). Я тут вибрав “встановлення” як компромісний варіант, що звучить більш солідно, ніж “веління”. При цьому для nobis не знайшлося місця. В останній частині є вибір, до чого віднести прикметник tranquílla – до Ecclésia чи до devotióne (він і в орудному, і а називному відмінку виглядає однаково). Українською передати цю двозначність я не зміг, тож пішов шляхом попередників, та відніс його до devotióne. Яке само по собі означає як “відданість” в сенсі “вірність”, так і більш вузько-релігійні “набоженство”, “благочестя”. Хоча мій нещодавній візит на “молодіжну Месу” спонукав мене обрати фразу на кшталт “радіти спокійному богослужінню”, я зупинився на більш загальному формулюванні.
Дай нам, просимо Тебе, Господи, щоб і перебіг [подій] світу мирно управлявся за Твоїм встановленням, і Церква Твоя звеселялася спокійною відданістю [Тобі]. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Перш ніж перейти до власне Меси цієї неділі, поглянемо на різні історичні нашарування навколо неї, від одних з яких її спробували звільнити, обплутавши іншими (ну або просто прокрутіть до текстів, якщо ви нормальна людина, яку поверхнева історія рубрик не цікавить).
В традиційному чині неділі між П’ятдесятницею й Адвентом є своєрідним продовженням свята Трійці. В бревіарії, правда, це помітно краще ніж в Месах неділь, які з усіх елементів цього свята позичають лише префацію та назву “неділя така-то після П’ятдесятниці” (до порівняння: в Мілані весь цей сезон служать в червоному, але він там закінчується дещо раніше).
Щоправда, сто років тому, коли таке поняття як “літургійний період” ще не ввійшло в літургійну реальність, і межі сезонів були більш розмиті, в повну силу неділі після П’ятдесятниці починалися лише з 4ї з них, а 2га та 3тя були неділями в октавах свят, відповідно, Тіла Христова та Серця Ісуса. Так що з префаціями тоді було трохи більш різноманітно. В середині ХХ ст ці нескінченні октави відмінили, так що тепер 2га неділя по П’ятидесятниці не містить ніяких додаткових елементів, хоч її Євангеліє й нагадує нам про нещодавнє свято Тіла Христова.
Якщо вас цікавить, а куди ділася перша неділя, то її витіснило дещо новіше свято Пресвятої Трійці. За старшими рубриками навіть в свято Трійці перша неділя згадувалася: читалося два набори молитов (колекта, секрета, посткоммуніо – спочатку Трійці, а потім неділі) та два євангельські уривки (другий, з першої неділі, читався на місці останнього Євангелія). За сучасними рубриками перша неділя не згадується, тож на свято Трійці є лише один набір молитов, але Месу першої неділі служать в будні дні цього тижня, якщо на них не випадає якогось навіть найменшого свята. Цього року таким днем був понеділок.
Але повернімося до другої неділі.
Тексти
У мене сталася велика радість: зробили переклад псалмів, який задовольняє тим принципам, які я хотів би використовувати при підготовці перекладів текстів Меси. Його зроблено з Септуагінти з оглядом на єврейські та слов’янські тексти (а не навпаки), при чому досить буквально, але зрозумілою українською мовою. Це переклад майстерні “Трипіснець”. Факт існування гарного перекладу вже значно спрощує мою роботу. Хоча, все ж, цитати з псалмів у Месі мають свої відмінності від Септуагінти, тож інколи мені доводиться втручатися в український текст.
Колекта
Колекта вживає два з декількох латинських слів, які українською зазвичай перекладаються як “любов”. Я глянув інші переклади цієї колекти, і там спокійно двічі вживають одне й те саме слово для обох, тож зробив так само. Але якщо ви вже тут, то diligere це про більш “високі” почуття, про свідомий вибір любові (як говорять етимологи), а “amare” це щось більш емоційне та тілесне, але й інколи просто більш сильне слово.
Для timor я думав взяти щось більш м’яке чи більш загадкове (український Месал вживає “трепет”), але це було б з мого боку насильство над текстом, тож лишив перше значення – страх. А останній зворот, навпаки, переробив, бо “яких в кріпості твоєї любові встановлюєш” це вже насильство над мовою. Вийшло так:
Sancti nóminis tui, Dómine, timórem páriter et amórem fac nos habére perpétuum: quia numquam tua gubernatióne destítuis, quos in soliditáte tuæ dilectiónis instítuis. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Господи, даруй нам вічно мати до Твого святого Імені водночас страх і любов, бо Ти ніколи не лишаєш без Твого керівництва тих, кого укріплюєш в Твоїй любові. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Секрета та запричасна
Секрета якась цього тижня важка. Не те, щоб у мене виникло багато варіантів, як передати зміст, але буквальністю довелося пожертвувати.
Oblátio nos, Dómine, tuo nómini dicánda puríficet: et de die in diem ad cœléstis vitæ tránsferat actiónem. Per Dóminum
Господи, нехай приношення, призначене Твоєму святому Імені, очистить нас, та з дня на день приводить до [способу] дій, [притаманного] небесному життю. Через Господа…
В молитві по Причасті я спочатку думав передати frequentatióne як “частішим прийняттям Тайн” (при чому “прийняття” тут не виправдане), але подивився на інші значення цього слова, і зупинився на “повторенні”, яке потім змінив на трохи гарніше “відновлення” (хоча це й додає сенс, якого, здається, не було спочатку). Взяв би “частіше звершення”, але друге слово вже є в іншому місці, і його не хочеться чимось заміняти, плюс хотілося зберегти невизначеність: чи мається на увазі прийняття Причастя чи звершення Євхаристії (хоча сильних ухил в друге зберігається). А “з почастішанням Таїнства” звучить точно не краще.
Sumptis munéribus sacris, quǽsumus, Dómine: ut cum frequentatióne mystérii, crescat nostræ salútis efféctus. Per Dominum
Прийнявши святі Дари, молимо Тебе, Господи, аби з відновленням цієї Тайни зростало звершення нашого спасіння. Через Господа…
Сьогодні самі лише технічні примітки про переклад текстів п’ятої неділі. Але почну я з короткої нотатки про дні між цією неділею та Вознесінням.
Це остання неділя “після Пасхи”. Наступні два дні – Меси малої літанії, ще відомі як благальні Меси (rogationes). Ці дні колись були днями каяття та посту, від яких ми успадкували фіолетові шати посеред пасхального періоду. Їх встановили спершу в дієцезії В’єнна (я тут, до речі, живу) після серії катаклізмів, звідки вони поширилися по всьому світу. Третій день – вігілія Вознесіння, теж колись день покаяння та посту, як і всі вігілії. Важливим елементом цих трьох днів є процесія з літанією всім святим перед Месою (процесія колись сприймалася як покаянний елемент богослужіння). Власне, своїй популярності ці дні покаяня та посту завдячували тому, що процесію пов’язували з чудесними зціленнями та іншими дивами, які відбувалися після неї. Крім того, процесія проходилася полями, які священик по ходу діла благословляв. І якщо ви чекаєте на фразу “але це все скінчилося з літургійною реформою”, то ні – новий чин теоретично успадкував дні благальних Мес, залишивши деталі на відповідальність місцевих єпископських конференцій (див. Загальні норми літургійного року і календаря, пункти 45-47). Тим часом в традиційному чині Меси понеділка й вівторка мають свої власні тексти, однакові для двох днів, а Меса вігілії Вознесіння повторює Месу 5 неділі після Пасхи в усьому, крім читань.
Інтроїт цієї Меси натхненний пророцтвом Ісаї. Переклад я взяв у Турконяка, досить сильно змінивши. Початок псалма – з перекладу Літургії, прийнятому в УГКЦ, з причин, які я пояснив тут (власне, це той самий текст).
Vocem iucunditátis annuntiáte, et audiátur, allelúia: annuntiáte usque ad extrémum terræ: liberávit Dóminus pópulum suum, allelúia, allelúia. Ps. Iubiláte Deo, omnis terra, psalmum dícite nómini eius: date glóriam laudi eius. Gloria. Vocem.
Звістіть голос радості, і нехай його почують, аллілуя; сповістіть аж до кінця землі: визволив Господь народ Свій, аллілуя, аллілуя. Пс. Воскликніте Богові, вся земля, співайте ж імені його, віддайте славу хвалі його. Слава… Звістіть…
В колекті адаптація граматики вимагала деякого зусилля. Вийшло так:
Deus, a quo bona cuncta procédunt, largíre supplícibus tuis: ut cogitémus, te inspiránte, quæ recta sunt; et, te gubernánte, éadem faciámus. Per Dóminum.
Боже, від Котрого походить усяке благо, щедро вділи слугам Твоїм, аби, завдяки Твоєму натхненню, ми роздумували про те, що є праведним, та, під Твоїм керівництвом, те ж творили. Через Господа…
Та ж задача виникла при перекладі Секрети:
Súscipe, Dómine, fidélium preces cum oblatiónibus hostiárum: ut, per hæc piæ devotiónis offícia, ad cœléstem glóriam transeámus. Per Dóminum
Прийми, Господи, молитви вірних з принесенням жертв, щоб через це набожне й благочестиве служіння ми перейшли до небесної слави. Через Господа..
Для перекладу “fidélium preces cum oblatiónibus hostiárum” я спробував кілька адаптованих варіантів, на кшталт “молитви й дари вірних”, але зупинився на найбільш буквальному. Так само провернути з “piæ devotiónis offícia” не вдалося, бо вийшло б не дуже милозвучне “служіння благочестивої відданості”, та ще й в множині.
Молитва після Причастя переосмислює тему колекти, вживаючи ті ж слова.
Tríbue nobis, Dómine, cæléstis mensæ virtúte satiátis: et desideráre, quæ recta sunt, et desideráta percípere. Per Dóminum
Подай нам, насиченим силою небесної трапези, Господи, і бажати того, що є праведним, і осягнути бажаного. Через Господа…
Якщо це формулювання щось нагадує, то недарма: десь так Августин формулює визначення щастя.
Інтроїт (Пс. 65. 1-3) я взяв з греко-католицького перекладу Літургії, додавши ті ж кілька слів, які додає латинський Месал. Там це теж один з початкових антифонів, але в службі самого дня Пасхи. Проте, згідно з західно-українським вжитком візантійського обряду, пасхальні антифони співають кожної неділі. Відповідно, це текст, який багато хто знає напам’ять, і було б дивно давати його в іншому перекладі. В латинському світі, до речі, подібно робили кармеліти та інші ордени, які виникли на святій Землі. Так, кармеліти служили дві Меси по неділях: приватно – Месу цієї неділі, а урочисто – Месу неділі Воскресіння Господнього. Принаймні, так пишуть, а на власні очі переконатися в тому важко, бо ті, хто служить за традиційним кармелітським чином, ще й живуть як відлюдники (наприклад, тут).
Десь так інтроїти звучать в маленьких парафіях. Не все ж монахів мені постити
Iubiláte Deo, omnis terra, allelúia: psalmum dícite nómini eius, allelúia: date glóriam laudi eius, allelúia, allelúia, allelúia. Dícite Deo, quam terribília sunt ópera tua, Dómine! in multitúdine virtútis tuæ mentiéntur tibi inimíci tui. Glória Patri Iubiláte Deo
Воскликніте Богові, вся земля, алілуя; співайте ж імені його, віддайте славу хвалі його, аллілуя, аллілуя. Скажіте Богові: Як страшні діла Твої, Господи, у множестві сили Твоєї леститимуть Тобі вороги Твої. Слава Отцю… Воскликніте Богові…
Так само я вчинив і з антифоном Оферторію: він, за дивним співпадінням, відповідає першим словам другого з початкових недільних антифонів візантійського обряду (але за більш загальним звичаєм), тож я знову скопіював переклад з книг УГКЦ.
Інші тексти співів взято з перекладу Євангелія о. Хоменка.
Колекта
Deus, qui errántibus, ut in viam possint redíre iustítiæ, veritátis tuæ lumen osténdis: da cunctis, qui christiána professióne censéntur, et illa respúere, quæ huic inimíca sunt nómini; et ea, quæ sunt apta, sectári. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Боже, Ти являєш світло істини Твоєї, аби повернути заблукалих на шлях праведності; даруй всім, зарахованим до сповідників християнства, як відкидати те, що не гідно цього імені, так і слідувати тому, що йому личить. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Тут я постарався слідувати букві тексту. Так, інші переклади подають errantibus як “тих, хто помиляється”, але це не перше значення слова, і так собі звучить в контексті метафори про шлях. Фразу christiána professióne censéntur можна подати так, як це зробив я: власне, від censere у мене в голові виникла картинка, як ми підходимо й записуємося в християни, як при вступі в університет. А можна було взяти простіший варіант на кшталт “даруй тим, хто сповідує християнство”, і так, може, навіть було б правильніше (так, наприклад, робить слов’янський переклад, а його перекладачі не мали тих чисто англомовних асоціацій, які є у мене). Але переміг образ того, що от нас обрано й зараховано, і тепер треба поводитися відповідно.
Меса цієї неділі включає кілька текстів, про які ми десь та й чули.
Quasi modo géniti infántes, allelúia: rationabiles, sine dolo lac concupíscite, allelúia, allelúia, allelúia. Exsultáte Deo, adiutóri nostro: iubiláte Deo Iacob. Glória Patri, et Fílio, et Spirítui Sancto.Sicut erat in princípio, et nunc, et semper, et in sǽcula sæculórum. Amen. Quasi modo géniti infántes, allelúia: rationabiles, sine dolo lac concupíscite, allelúia, allelúia, allelúia.
Неначе новонароджені дитятка, аллілуя; ви, духовні, жадайте молока без підступності, аллілуя, аллілуя, аллілуя. Радійте Богові нашому помічникові, викрикуйте Богові Якова. Слава Отцю і Сину і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь Неначе новонароджені дитятка, аллілуя; ви, духовні, жадайте молока без підступності, аллілуя, аллілуя, аллілуя.
Так, це саме той спів, на честь якого назвали горбаня в “Соборі Паризької Богоматері” Гюго.
Зазвичай антифони на вхід, приношення дарів та на причастя беруться з псалмів чи, рідше, інших старозавтіних текстів. Сьогодні ж ми співаємо майже виключно текст Євангелія: Месія прийшов, відкупив нас Своїм Стражданням та воскрес – пророцтва виповнилися. Єдиним винятком є вірш в інтроїті – в римському чині він завжди береться з псалма, і останній день святкування Воскресіння не стає винятком.
В цю ж неділю починається сезон, коли між читаннями ми співаємо подвійне Алилуя. Також в антифонах цього дня це слово повторюється частіше звичайного, відображаючи радість через воскресіння Христа, а також за охрещених катехуменів.
Всі переклади, крім псалма, я взяв у о. Хоменка, але їх довелося дещо підлаштовувати під латинський текст.
Послання
Сьогодні читається знаменита Comma Johanneum. Біблеїсти з’ясували, що текст, який нижче виділено жирним є пізнішою інтерполяцією, тому його інколи не включають в видання Писання. Тим не менш, немає ніякого сенсу виключати його з богослужіння, бо він виражає та краще розкриває нашу віру, а літургійні читання не зобов’язані слово в слово відповідати біблійним.
Omne, quod natum est ex Deo, vincit mundum: et hæc est victoria, quæ vincit mundum, fides nostra. Quis est, qui vincit mundum, nisi qui credit, quóniam Iesus est Fílius Dei? Hic est, qui venit per aquam et sánguinem, Iesus Christus: non in aqua solum, sed in aqua et sánguine. Et Spíritus est, qui testificátur, quóniam Christus est véritas. Quóniam tres sunt, qui testimónium dant in cœlo: Pater, Verbum, et Spíritus Sanctus: et hi tres unum sunt. Et tres sunt, qui testimónium dant in terra: Spíritus, et aqua, et sanguis: et hi tres unum sunt. Si testimónium hóminum accípimus, testimónium Dei maius est: quóniam hoc est testimónium Dei, quod maius est: quóniam testificátus est de Fílio suo. Qui credit in Fílium Dei, habet testimónium Dei in se.
Все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий? Це той, хто прийшов водою і кров’ю: Ісус Христос. І не водою тільки, а водою і кров’ю. І Дух свідчить, що Христос є Істина. Бо на небесах троє свідчать: Отець, Слово і Дух святий: і ці Троє – одно. І на землі троє свідчать: Дух, вода і кров, і оті троє – одно. Коли приймаємо свідоцтво людське, то свідоцтво Боже більше. Таке бо свідоцтво Боже (те, яке є більше), що він нам свідчить про Сина свого. Хто вірує в Сина Божого, той має в собі Боже свідоцтво.
Переклад не-жирного тексту я взяв у Хоменка (який вставку не включає), і де в чому наблизив його до латини.
Колекта
Præsta, quǽsumus, omnípotens Deus: ut, qui paschália festa perégimus, hæc, te largiénte, móribus et vita teneámus. Per Dóminum nostrum Iesum Christum, Fílium tuum: qui tecum vivit et regnat in unitáte Spíritus Sancti Deus, per ómnia sǽcula sæculórum.
Просимо Тебе, всемогутній Боже: подай нам, які завершили святкування Пасхи, Твоєю милістю тривати в ній думками та вчинками. Через Господа нашого Ісуса Христа, Сина Твого, Котрий з Тобою живе і царює в єдності Святого Духа, Бог, на віки вічні.
Так, ми завершили святкувати Пасху. Але, як ми молилися в першу неділю Посту, аби винести з нього корисні звичаї, про те ж ми молимося й тут. До речі про звичаї (mores): móribus et vita це сталий вислів з біографій великих людей, і в цій молитві він, я так розумію, про те, щоб і діяти й мислити згідно з Христовим ученням.
Свідоцтва ранніх християн показують, що новоохрещеним розказували символізм літургійних чинів, через які вони проходили, вже після того, як це сталося, а не до. Мені це здається логічним: згадати те, що було, простіше, ніж вислухати щось про якісь загадкові дії, які ти собі не сильно й уявляєш. Тому звернімося знову до церемоній пасхальної ночі, щоб під час октави роздумувати про наше відкуплення, відтягуючи повернення в буденне життя.
Допоможе нам в цьому Гонорій Отунський, богослов 12 століття, та його твір “Діамант душі“. Варто мати тут на увазі, що “духовні” коментарі до літургії відрізняються одне від одного, як доповнюючи загальний зміст новими прошарками, так і вступаючи в полеміку, тому варто ставитися до них з деякою долею критичності. Як і взагалі до всього.
Далі йде досить вільний переклад відповідних глав, де свої коментарі я додаватиму курсивом. Гонорій інколи говорить на одну тему в різних місцях, тому я дещо змінив порядок глав. Примітки йдуть до кожної глави окремо.
“Субота” значить “спокій”; як Бог сьомого дня від початку світу, так і Христос в Суботу після трудів Своєї Страсті, відпочиває в гробниці. День, що пройшов між смертю й воскресінням Христа, означає період по смерті, коли душі відпочивають від всякої роботи та очікують на воскресіння плоті.
Про новий вогонь
Сьогодні всюди гаситься вогонь, і з хрушталю чи кремню висікається новий, бо в смерті Христовій помирають всі установи старого Закону, і в Воскресінні Христовім відкривається світло нового закону: новий вогонь означає Новий завіт Христа. Прозорість хрушталю показує світлість Його воскреслого Тіла. Іскра, висічена з хрушталю чи кремня є Духом, яким Христос дмухнув на учнів.
Про пасхальну свічку
Сьогодні благословляється свічка, при цьому вона запалюється перед освяченням від нового вогню [1], який теж перед тим благословляють. Свічка, запалена від початку, це Христос, який від зачаття вповні є Богом. Менші свічки [2], що запалюються від благословенної свічки під час освячення, означають пророків та апостолів, просвічених Духом Христовим: вісники Христові горять братньою любов’ю та сяють як словом, так і прикладом.
[1] Церемонії освячення пасхальної свічки відрізнялися в різних місцевостях та мінялися з часом, тому, можливо, ви знайомі з іншим звичаєм
[2] Звичай, який описує Гонорій, донині не зберігся, тому я дещо адаптував його під сучасні реалії. В оригіналі мова йде про дві свічки
Чому на свічці надписується рік від Господнього втілення та про її символізм загалом
На свічці надписується рік Господень, бо Христос – це рік Господній прийнятний (Лк. 4, 19 та Іс. 61, 2), в якому місяці – дванадцять апостолів, дні – всі вибрані, години – всі охрещені.
Свічка ж символізує вогняний стовп, який передував народу Божому під час виходу з Єгипту. Диякон же, що освячує її, це ангел, що керував вогняним стовпом. Свічку несуть перед катехуменами, які йдуть до хрещення, оскільки й вогняний стовп йшов перед народом до Червоного моря, яке було прообразом хрещення, як свідчить Писання: “всі христились у хмарі та в морі” (1 Кор. 10, 2).
Благословення свічки встановив Папа Зосима, а його текст склав св. Амвросій [1]. Пасхальна свічка роздається вірним на октаву Пасхи [2], оскільки в останньому воскресінні Сам Христос буде нагородою вірним.
[1] Це, скоріш за все, легенда, яка не підтверджується джерелами. Під текстом благословення автор має на увазі Exsultet. [2] Як ви могли помітити, в наш час це не практикується.
Про читання
Церкву можна розділити на дві частини: розумних та нерозумних [1]. Ті читання, які звучать на Месі вдень, навчають розумних. Ті ж, що читаються по ночам на утрені [2], дозволяють нерозумним проникнутися ними та містять пояснення. Тому-то сьогодні читання співаються на той же тон, що й на утрені, до якого вже звикли нерозумні, тобто катехумени, які поки ще перебувають в невіданні. Ми сьогодні не вимовляємо заголовки читань, бо катехумени поки ще не назнаменані знаком царства Божого на чолах їх (пор. Єзек. 9, 3-4 та Одкр. 7, 2-3). Заголовки читаються ще й на визнання того, що автори читань є жителями Небесного Єрусалиму. А оскільки катехумени ще не в курсі про громадянство цього Міста, то й заголовки читань не озвучуються.
[1] Як видно далі з тексту, мова йде про охрещених та катехуменів.
[2] Утреня це традиційне богослужіння на якому звучать читання зі старого та нового завіту, життів святих та їх проповідей, а також з коментарів на Євангеліє. В будні посту, які є днями підготовки катехуменів до Хрещення, на утренях звучить по три читання з поясненнями Євангелія (або три біблійних читання, в залежності від місцевого звичаю). Хоча ми називаємо їх “читаннями”, чтець мав би співати їх на спеціальний тон, подібно як співаються біблійні “читання” на Месах. Утреня тут протиставляється Месі, бо в давнину некатоликам, в тому числі катехуменам, не дозволяли бути присутніми під час звершення Єврахистії. В реформованому чині традиційній Утрені відповідає Година читань, яка містить одне біблійне й одне патристичне читання.
Про чотири читання
(Ті, хто служить за Месалом 62 року, а також деякі ордени мають цієї ночі 4 читання. Коментар на інші кількості буде далі. Цю главу я подаю скорочено, з фрагментами наступної)
Читань саме чотири через […] те, що Писання навчає нас чотирма способами: буквальний, алегоричний, моральний та через аналогії. […] Буквальний або історичний сенс – це те, про що оповідає текст. Алегорія – це коли одна річ означає іншу. Моральний сенс навчає нас, як поводитися. Аналогія ж возводить наші думки до горішнього.
Про окремі читання
(я тут дещо змінив порядок глав)
Перше читання “на початку сотворив Бог небо …” (Буття, гл. 1), своїм буквальним сенсом навчає про створення людини, оскільки священик в молитві проситиме про те, щоб Бог відновив катехуменів на Свій образ, на який сотворив людину. В першому читанні катехумени чують, що покликані до райської насолоди, хоча й добровільно віддалися в рабство гріху. Тому-то після цього читання немає співу, бо людина переходить від радості до плачу.
Друге читання (Вихід, гл. 14) навчає нас через алегорію. Те, як єгиптяни потопали в морі, а євреї були врятовані, показує поразку демонів та гріха, та спасіння вірних в хрещенні. Тому й ми співаємо переможну пісню “Співаємо Господеві”, яка слідує одразу ж за читанням, та в якій визволений народ радів поразці ворога. Священик в молитві просить про визволення від демонів для нас, за аналогією з визволенням євреїв від єгиптян. […] Після цього читання звучить спів, оскільки повертається радість.
Третє читання (Ісайя, гл. 4) навчає своїм моральним сенсом, що […] легкі гріхи змиваються сльозами, а важкі – очищаються вогнем покути. Після нього звучить піснь, оскільки після добрих справ настає вічна радість. Священик молиться за те, щоб після теперішніх отримати ще й вічні блага. В третьому читанні пояснюються Таїнства Христа й Церкви, оскільки в хрещенні Дух, Який подає сім дарів, як бруд змиває, так і кров гріхів очищає.
Четверте читання (Ісайя, гл. 54) возводить мудрих до споглядання небесного, називаючи Небо спадком для слуг Божих. Після нього співають дві пісні, радіючи такому спадкоємству як тілом, так і душею. В четвертому читанні обіцяються небесні блага, а піснь “Почуй небо” (Втор. 32) підтверджує цю обітницю. Священик молиться про ствердження цієї обітниці, а катехумени співають від радості: звучить піснь “Як олень” (Пс. 41), і священик просить, щоб вони зажадали джерела життя.
Біблійні пісні співаються на знак того, що охрещені будуть зараховані до числа 144 тисяч вірних, що співають піснь нову, яку ніхто не може вимовити, крім тих, хто жадає джерела життя (Одкр 7, 14, 21).
Про читання в Римі
За встановленням Риму сьогодні звучить 12 читань, оскільки охрещені отримали настанови від 12 апостолів, будучи просвіченими Духом Христа, подібно до свічок, що запалюються від благословенного вогню та освяченої пасхальної свічки. Ці читання говорять про Таїнства Христа та Церкви, красномовно пояснюючи тайну нинішнього свята.
Деякі римляни сьогодні мають 24 читання, бо вони використовують одразу дві версії [1]: одну за грецьким перекладом Семидесяти, іншу за латинським перекладом св. Єроніма. Читання дванадцяти уривків в старому грецькому та новому латинському перекладах означає те, що 12 старозавітних пророків та 12 новозавітних апостолів навчають нас вірити та діяти.
[1] Тобто 12 читань в двох версіях. Це дійсно “версії”, а не “переклади”, оскільки вони перекладалися з різних єврейських текстів, і тому мають розбіжності по сенсу.
Про літанію перед та після Хрещення
Ми співаємо літанію перед Хрещенням, просячи святих молитися за катехуменів. Після Хрещення – аби підкреслити, що охрещені доєдналися до спільноти святих, [як говориться в Писанні:] i була “райдуга навкруг престола, подібна виглядом до моря” (пор. Одкр. 4, 3). Престолом є Церква, морем же – Хрещення, райдуга є заступництвом святих. Як райдуга була дана людям після Потопу, так і молитви святих приносяться за нас після відродження в Хрещені.
Про особливості чину Меси
Меса починається з радісної пісні Kyrie eleyson, оскільки відродженим проголошується велика радість. Співається “Слава во вишніх”, оскільки сьогодні охрещеним дається той мир, який звістили ангели при народженні Христа. Диякон з піддияконом вдягають урочисті шати, оскільки відроджені отримують першу одіж при помазанні [1]. В читанні з апостольських послань звіщається ще більша радість, обіцяна тим, хто в майбутньому житті перебуватиме в славі з Христом. А те, що спочатку співається Алілуя, а потім тракт [2], означає те, що людина спершу перебувала в райській радості, а потім була вигнана в скорботу цього світу; так і охрещені, які поки що радіють їх відновленню в Хрещенні, а згодом матимуть докладати багато скорботних зусиль. Під час процесії на Євангеліє не переносяться світильники, оскільки Христос – істинне Світло – поки ще схований пеклом. Кадило ж переноситься в пам’ять про жінок-мироносиць. Замість співу на принесення дарів кантори мовчать, як ці ж жінки перебували в тиші згідно з заповідями про суботу. З іншого боку, ангельська пісня “Свят Свят Свят” звучить: ангели бо не переривали своєї похвали Богові, і вони ж звістили Його воскресіння жінкам. “Агнче Божий”, знову-таки, не співається, оскільки жінки від страху не могли говорити, апостоли ж забули про те, що Він бере гріхи світу, та не повірили Його воскресінню. Вечірня не правиться звичним чином [3], а замість неї лише псалом 150 та Пісня Богородиці з антифоном “Алилуя” – бо не матиме вечору той день, в який безперестанно прославлятимуть Бога.
[1] До реформ Пія 12 диякони й піддиякони в дні скорботи вдягали підвернуті казули, а в дні радості – далматику й туніку відповідно. В наш час ці останні шати вдягаються незалежно від сезону. Новоохрещені ж дійсно після Таїнства вдягалися в білі шати.
[2] Тракт це спів періодів скорботи, яким заміняють спів алілуї. Алілуя ж сприймається як спів перед Євангелієм, тому співається одразу перед ним (якщо немає секвенції, яка виникла як продовження алілуї). Меса вігілії унікальна тим, що тракт і алілуя співаються разом, та ще й в незвичному порядку.
[3] Вечірня це одне з богослужінь літургії годин. В традиційному чині вона є останньою частиною вігілії Пасхи та правиться дуже скороченим чином.
Проголошення Пасхи згідно зі звичаєм Ордену проповідників (також відомих як домініканці)
В домініканському обряді досить простий, порівняно з традиційним Римським, чин благословення гілок в квітну неділю. В нього входить одна молитва та окроплення свяченою водою (навіть без кадила). Власне, цією молитвою я й хотів поділитися: мені подобається, як роздуми про роль оливкового дерева в нашому спасінні стають натхненням молитви, та те, як автор користається з типових християнських образів листя, плодів та пальм. Латинський текст молитви можна знайти, наприклад, тут (ст. 306 pdf-файлу або 282 книги; це скан мирянського месалика з англійським перекладом). А десь так вона звучить українською:
Всемогутній вічний Відкупителю, Ти благоволив зійти з небес на землю та прийти на добровільну Страсть, щоб відкупити рід людський Своєю дорогоцінною Кров’ю; прийди на віддані заклики Твоєї Церкви та на наші прохання. Ти бо, Господи – смиренний, і сидячи на спині смиренного осляти, добровільно прийшов на Страсть заради нашого відкуплення. Тобі назустріч вийшла юрба учнів, з поваги застилаючи вулицю гілками дерев; і, на знак привітання тріумфатора, пальмами та голосами похвали зустрічав Тебе численний натовп людей, одноголосно прославляючи Тебе та взиваючи: Осанна Синові Давида, Благословений, Хто йде в Ім’я Господнє. Тобі вистелили шлях оливковими гілками на Оливній горі. Ти в давні часи направив Ноя в ковчезі по хвилям потопу, і служінням голубки через оливну гілку благоволив звістити повернення миру для землі (Бут. 8,11). Патріарх же Яков, коли на тайну слави Твоєї воздвиг камінь, то на вершину його вилив олію благословення, приготовану з [плодів] гілок того ж дерева (Бут. 35,14), і нею ж помазав Ти царів і пророків Твоїх. Ти бо – Христос, [тобто Помазанник,] Божий, і Тобі належить плід помазання та миру, і на Твою невимовну хвалу Псалмоспівець предрік, говорячи: помазав Тебе, Боже, Твій Бог, олією радости й утіхи радше ніж твоїх співучасників (Пс. 44,8). Тому, Господи, смиренно благаємо Тебе благо + словити ці галузки, бо слуги Твої бажають, взявши їх в свої руки, поспішити назустріч Тобі та благословляти й прославляти Тебе. Ось Ти, смиренний Царю, прибув до Єрусалима, сидячи на осляті. Тож прийди, просимо, й до нас, і залишайся посеред нас, щоб ми відчули Твій прихід в наших серцях. І, як тоді Ти відновив нас Хрестом, так само віднови нас, які впали, тою ж найсвятішою Страстю. Радо прийми хвалу наших уст та зречення посту, та даруй нам принести зелені паростки, щоб, щедро зрошені Тобою, ми змогли догодити Тобі розмаїттям солодких плодів. І як [в перший прихід Твій] люди вийшли назустріч Тобі з гілками, покритими зеленим листям, так даруй і нам удостоїтися зустріти Тебе з пальмами перемоги, коли Ти повернешся в друге Своє пришестя, Спасителю Світу, Який з Отцем в єдності Святого Духа живеш і царюєш, Бог, на віки віків.
Слова молитви 