Успіння було першим святом на честь Богородиці, за яким згодом послідували нові й нові. Але поки воно було єдиним, то тексти богослужіння цього дня були на честь Діви Марії загалом, не сильно згадуючи про подію Успіння. Тому, коли вводили нові свята на Її честь, тексти часто брали зі служби Успіння – настільки часто, що вона перетворилася на шаблонний текст для богородичних свят.

В результаті почало складатися враження, що раз Меса Успіння має шаблонний текст, то це свято не дуже важливе. Тому з проголошенням догмату про Внебовзяття Богородиці Папа Пій ХІІ наказав оновити тексти цієї Меси.

Але він не був першим: в середні віки, коли кожен мало-мальськи важливий церковний центр мав свої літургійні особливості, тексти меси Успіння отримали багато своїх варіацій. Вже Гелазіанский сакраментарій (збірник різних літургійних текстів галіканських “діалектів” римського обряду) дає цьому святу колекту Veneranda, яка зберіглася донині у домініканців.

Анрі де Віль’є пише, що текст колекти уклав Папа Сергій біля 700 року, і написана вона для процесії на Успіння.

Nexum це термін римського права, який означає, що, беручи борг, людина ставить в заклад себе. Deprimere це “зменшувати вартість”, “принижувати” чи “понижувати” щось. Так що є простір для того, щоб придумати щось краще, ніж просто “взяти в рабство”.

Цікаво, що ця молитва належить до рідкісних випадків, коли домініканський спадок заборонено інтегрувати в новий чин Меси. Бо вона, як виразилися представники КДТ, “надає перевагу одній богословській інтерпретації над іншою”. Певне, тодішні чиновники були імморталістами.

Читання в чині Пія ХІІ беруться з книги Юдити. Мені якось не пощастило знайти український переклад, який був би близьким до латинського тексту, тому треба було б перекладати з нуля, але я просто взяв Хоменка й дуже сильно поправив. Взагалі, українські переклади Святого Письма мало придатні для літургійного використання через специфіку старозавітних текстів, які бралися в якості “оригіналу”.

Що мені здалося цікавим в чині, що спів на оферторій дуже нагадує візантійський тропар на свято Стрітення: Felix namque es sacra Virgo Maria, et omni laude dignissima: quia ex te ortus est sol justitiae, Christus Deus noster – Направду блаженна Ти, пресвята Діво Маріє, і всякої слави найдостойніша: з Тебе бо засяяло Сонце правди, Христос Бог наш.

Молитва після Причастя цитує фрагмент молитви перед їжею: Mensae caelestis participes faciat nos Rex aeternae gloriae – Причасниками небесної трапези нехай нас зробить Цар вічної слави. Або навпаки, це молитва перед їжею написана за зразком посткоммуніона Успіння…

І в секреті, і в молитві після Причастя закінчення “Через того ж”, яке зазвичай використовується, коли в основному тексті згадується Христос. Сьогодні Він згадується як Бог в слові “Богородиця”. До речі, закінчення колекти Veneranda теж має особливість: їх ніби два, з яких перше “Котра народила…”, і друге, більш звичне, “Котрий з Тобою…”