Наступні кілька тижнів я не зможу публікувати переклади Пояснення Меси Ґеранже за звичайним розкладом. Проте, натомість я запланував серію з трьох дописів на тему Різдва. Це уривки з другого тому Liber Sacramentorum блаженного Ільдефонса кардинала Шустера, де він описує стародавні різдвяні літургійні звичаї церкви Риму.
24 грудня: Вігілія Різдва Христового
Стація в базиліці Санта Марія Маджоре.
[Стародавній чин Риму та деяких інших великих міст Західного Християнства включає не лише власні тексти Мес, але й назви церков, в яких ці Меси служаться єпископом міста – стації. Часто елементи декору чи історії цих церков пов’язані з текстом чи зі суттю свята. Так, три з чотирьох Мес Різдва та вігілії служаться в базиліці Богородиці на снігах (інша назва Санта Марія Маджоре — великої базиліки на честь Діви Марії), бо там знаходиться реліквія ясел Христових — прим пер]
Насправді, цієї Меси вігілії 24 грудня не мало б бути: спершу Месою вігілії була та, яку служать цієї ночі в каплиці при Яслях, ad Praesepe, після нічної молитви. Але після Ефеського й Халкедонського Соборів [Які внесли ясність у вчення про відношення божественної та людської природ у Христі — прим пер] свято Різдва набуло такої урочистості, що стародавній римський чин довелося змінити, так щоб він включав піст та приготування, нагадуючи цим свято Пасхи. Крім того, урочистість 25 грудня замість того, щоб включати дві Меси (вігілії та свята), разом з третьою Месою, на честь св. Анастасії, пам’ять якої випадає на цей день, прийняла ще й четверту Месу, і всі чотири Меси — на честь Тайни, яку ми відзначаємо в цей день. Тобто, одна Меса 24 грудня – на початок нічого богослужіння, ще одна зранку, при співі перших півнів, ще одна — на зорі, а остання в час між світанком та полуднем. При цьому, свята Анастасія відступила на другий план ще за часів св. Григорія Великого, хоча її спомин лишився в текстах дня.
Отже, Меса цього дня є не стільки богослужінням вігілії (бо Меса вігілії служиться на завершення бдіння, pannuchis), скільки Месою передсвяття, “preorte”, – як говорять греки. Тобто, це Меса дня, що передує святу, яку служать після Дев’ятої години [Богослужіння, час якого припадає між полуднем та заходом сонця — прим пер], і яка починає нічні урочистості.
[Слідує коментар до текстів Меси вігілії, який я тут пропускаю — прим пер]
За стародавніми богослужбовими вказівками Церкви Риму, Ordines Romani, в цей день в папській каплиці співали дві Утрені, що личить найурочистішим святам річного циклу. Перша з них включала три псалми та п’ять читань, кожне з яких мало респонсорій. Четвертий дорікав тим юдеям, які не схотіли впізнати Месію, Котрий мав народитися, і в якості “приспіву” він включає знаменитий уривок з “Сивілиних віршів”:
Iudici signum tellus sudore madescet
Знак Суду: земля зволожиться потом
аби й язичницька пророчиця долучилася до докорів людям, впертим в своїй недовірі до Господа. Після богослужіння Дев’ятої години Папа в присутності курії служив стаційну Месу в Санта Марія Маджоре [Мова про яку йде вище — прим пер], за якою слідував обід, підготований єпископом Альбано [Тобто одним з найважливіших кардиналів — прим пер], і в якому разом з Понтифіком брали участь прелати його свити. Після їжі співали вечірню. Оскільки опівночі треба було вже починати наступну Утреню, то замість того, щоб повертатися в Латеранський палац, Папа особисто наливав по чаші вина всім клірикам, не виключаючи й юних співців латеранського хору.
В дещо ближчий до нас час Пій IX [Мова йде саме про цього Папу, оскільки він не лише був останнім понтифіком, який міг вільно пересуватися Римом, але й намагався відновити звичаї Римської Церкви, втрачені як при переїзді до Авіньйону так і за літургійно недбалих Пап — прим пер] їхав до церкви Санта Марія Маджоре ввечері 24 грудня та починав першу Месу в такий час, щоб встигнути повернутися в свій палац на Квіриналі, перш ніж почнеться піст перед Причастям наступного дня [Тобто до півночі. До Пія Х піст перед Причастям починався з півночі, незалежно від часу, коли служилася Меса — прим пер].
На відміну від інших вігілій, де домінує почуття скорботи чи покаяння, вігілія Різдва, як і період Адвенту загалом, сповнена енергії та святої радості. І це є в повній гармонії з людським серцем. Бо після довгого часу різноманітних неприємностей та пригніченого очікування, від раптового проголошеня майбутньої свободи хочеться стрибати з радості. Спільне щастя єднає нас, та, на годинку забуваючи тернисті умови земного життя, ми врешті відчуваємо себе браттями, дітьми спільного Отця, ми наново народжуємося з Немовлям-Ісусом до прекрасної простоти духовного дитинства, і любов дає нам відчути радість людей до гріхопадіння.
Автор: блажений архієпископ Ільдефонсо кардинал Шустер, єпископ Мілану в 1929-1954 роках, відомий як добрий пастир у важкий для Італії час, та як знавець і любитель церковного богослужіння
Слова молитви 