В традиційному чині свято Христа-Царя завжди передує Дневі всіх святих, підкреслюючи зв’язок між багатогранним царюванням Христа та спадкоємцями царства небесного. Неділя ж перед святом Христа-Царя включає привілейований “спомин” – молитву за поширення віри, і це теж досить гарно вписується в цю послідовність свят, відкриваючи її проханням всієї Церкви за успіх поширення домену нашого Царя. Про цей набір молитов та спомини загалом я писав минулого року.

Цього ж року складається ще й досить рідкісна для неділь конфігурація, коли є й третій набір молитов: на честь святого євангелиста Луки, чия пам’ять випадає на 18 жовтня. Колекта на його честь загадково згадує, що він crucis mortificatione in suo corpore portavit, тобто носив на своєму тілі хресне умертвлення. Можливо, це посилання на слова Господа “коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною” в Євангелії від Луки (9, 23; але Матей теж має відповідний пасаж) та Павлове “ношу на моїм тілі рани Ісуса” (Гал 6, 17; а Лука подорожував з Павлом). Цю фразу також контр-інтуїтивно пов’язують з тим, що деякі ранні автори вважають, що святий Лука не зазнав мученицької смерті (але це не мейнстримна думка).

Але головне святкування цієї неділі це, власне, неділя. Неділі по П’ятдесятниці утворюють декілька під-періодів, і ми зараз знаходимося в останньому з них, особливістю якого є не лише свій набір тем, а й те, що тексти співів беруться вже не тільки з псалмів (наприклад, всі недільні інтроїти всі взято деінде). Так, цієї неділі ми співаємо інтроїт (відео вище) на слова трьох юнаків в перській печі. Їх пісня багато використовується в римському обряді, де проводиться паралель ніж полум’ям, що оточує співців, та жаром гріхів та спокус, що підстерігають нас. Але це “все, що Ти навів на нас” стосується в першу чергу вигнання євреїв з обіцяної землі до Вавилону. Про нього ж ми згадуємо в співі на оферторій: “На ріках Вавілонських – там ми сиділи й плакали, коли споминали тебе, Сіоне” (пс. 136, 1).

І, як неважко підмітити, тексти співів цієї неділі багато говорять про надію, при чому з деяким сумом. Це, як підмічає бл. Ільдефонсо Шустер, пов’язано з тим, що ми наближаємося до завершення літургійного року, що нагадує нам і про завершення існування світу з приходом Спасителя. І, як би ми не раділи Йому особисто та закінченню цього вигняння загалом, тягар гріхів та страх покарання нікуди не дінеш. Тому ми й звертаємося (особливо в молитвах Меси цієї неділі) до Господа як до Того, Хто наставляє на благі вчинки та вділяє милосердя.