Вступ до позиційних документів Una Voce
Ці статті, замовлені Міжнародною федерацією Una Voce, покликані стимулювати та насичувати інформацією дискусію навколо Месалу 1962 року серед католиків, “прихильних до давньої латинської літургійної традиції”, та серед усіх, зацікавлених у літургійному відновленні Церкви. Їх не слід сприймати як критику персоналій чи їх принципів, сьогоднішніх або минулих, які затверджували ті практики або виступали за ті реформи, які піддаються критиці сьогодні. Складаючи ці статті, ми виходили з припущення, що наші брати католики діють з добрими намірами. Тим не менш, аби ті, хто діє з добрими намірами, могли робити це у світлі адекватного розуміння справи, необхідна енергійна та добре аргументована дискусія. Ми не вважаємо доцільним називати імена авторів цих статей, оскільки вони не є творами індивідуальних авторів, а також тому, що ми воліємо, щоб їх судили на основі їх змісту, а не їх авторства. Міжнародна федерація Una Voce смиренно представляє думки, що містяться в цих статтях, на суд Церкви.
Літургійний плюралізм та екстраординарна форма: стислий переказ змісту
Існування „надзвичайної форми” римського обряду стало результатом випадкових історичних обставин, й існує думка, що в середньо- або довгостроковій перспективі «звичайна» та «надзвичайна» форми мають якимось чином об’єднатися. Проте, існування літургійного плюралізму в Церкві, як на Сході, так і на Заході, ніколи не вважалося проблемою, а скоріш служило ознакою життя. Це чітко підтверджують кілька документів Другого Ватиканського Собору та подальше вчення Церкви. «Ідеал» літургійної різноманітності підкреслює, а не підриває єдність віри, оскільки різні літургійні форми втілюють віру доречно для різних умов, підкреслюють різні теологічні аспекти та відіграють важливу роль у сприянні єдності Церкви. Церква продовжувала підтримувати існуючі форми, і навіть запроваджувати нові, аж досьогодні. Вона докладає зусиль, аби захистити їх від недоцільного впливу (звичайного) римського обряду, який підривав би їх самобутній внесок у життя Церкви.
Плюралізм у літургії та гармонія у вірі
1. Ця стаття підіймає питання того, чи існування в латинському обряді додаткової, “екстраординарної”, форми Римського обряду є проблемним, й, відповідно, чи треба якнайшвидше змінити цю ситуацію в коротко- чи довгостроковій перспективі, вдавшись, можливо, до створення єдиної форми Римського обряду злиттям двох існуючих. При цьому вона не розглядає питання про майбутній розвиток ординарної форми.
2. Хоча існування двох «форм» римського обряду можна назвати випадковим [1], різномаїття літургійних форм у Церкві саме по собі не є чимось ненормальним чи небажаним. Примітно, що в Quo primum (1570) святий Папа Пій V твердо наполягає на користі збереження обрядів поважної давнини [2], а Другий Ватиканський Собор у своїй Конституції про літургію Sacrosanctum Concilium підтверджує:
“Вірно дотримуючись традиції, Священний Собор проголошує, що свята Мати Церква вважає рівноправними й рівноцінними всі законно визнані обряди, що вона хоче і в майбутньому їх берегти й усіма способами плекати” [3].
І знову:
“Якщо не йдеться про віру чи благо всієї спільноти, Церква навіть у літургії не прагне накидати суворої одностайності форми” [4].
Говорячи про різноманіття обрядів, Декрет Собору Orientalium Ecclesiaum стверджує, що “різноманітність у Церкві не шкодить єдності, а радше її увиразнює” [5].
3. Цей принцип історично проявився в Латинській Церкві у великій різноманітністі обрядів та ізводів [5а], або за географічним принципом (зокрема, амброзіанський та мозарабський обряди) або властиві певним монашим спільнотам. Так само, як у середньовіччі францисканці використовували Missale Seraphicum (тісно пов’язаний з римським обрядом) в областях, де були поширені місцеві звичаї, так і більш сучасні дні (до Собору) домініканські та премонстрантські церкви зберігали власні літургійні традиції на землях, де звичайним був римський Обряд. Сьогодні Східні Церкви можна знайти у краях “переважно латинського звичаю” [6], і не не створює жодних проблем, Бл. Папа Іван Павло II бачив у цьому можливість для римо-католиків дізнатися про східні обряди [7]. Зовсім нещодавно Папа Бенедикт XVI розпочав створення нового Ізводу [Римського обряду] для членів англіканських спільнот, що були прийняті в повне сопричастя зі Святим Престолом. Метою цього є
“підтримка літургійних, духовних та пастирських традицій англіканства в Католицькій Церкві як дорогоцінний дар, що живить віру членів Ординаріату та як скарб, яким слід ділитися” [8].
Як писав Папа Йоанн Павло ІІ, посилаючись на Декрет Другого Ватиканського Собору про Екуменізм Unitatis Redintegratio [9]:
“Ми знаходимо силу та ентузіазм на посилення пошуку гармонії у справжньому різноманітті форм, яка залишається ідеалом Церкви” [10].
4. Стосовно двох форм римського обряду, Папа Бенедикт XVI підкреслює ту гармонію віри, яка лежить в основі плюралізму богослужбових форм [11]. Одразу за цим він підтверджує цінність та ортодоксальність екстраординарної форми:
“Те, що вважали священним попередні покоління, залишається священним і важливим і для нас; його неможливо раптово повністю заборонити чи проголосити шкідливим. Всім нам належить зберігати той скарб віри та молитви Церкви, і відводити йому належне місце” [12].
Цінність плюралізму
5. Плюралізм є «ідеалом» головно з двох причин. По-перше, як висловлюється Інструкція Il Padre, incomprensibile, повторюючи Orientalium Ecclesiarum [13] та Інструкцію Varietates Legitimae (1994) [14], різні обряди втілюють віру доречно для різних умов:
“Багате розмаїття східних літургій зовсім не порушує єдності Церкви, а навпаки, зміцнює її, дозволяючи закорінитися у конкретну реальність даного часу і простору” [15].
6. По-друге, Unitatis Redintegratio нагадує нам, що різні богословські традиції, які мають свої власні літургійні вирази, породжують теологічні уявлення, що доповнюють одне одного:
“для дослідження об’явленої правди на Сході та Заході застосовувалися різні методи й підходи з метою пізнання та сповідання Божих речей. Тому не дивно, що деякі аспекти об’явлених тайн були часом сприйняті у більш відповідний спосіб і подані у кращому світлі однією стороною, ніж іншою. Так що можна сказати, що ті різні богословські формулювання нерідко швидше взаємодоповнюються, ніж суперечать одне одному” [16].
7. Папа Бенедикт описує Месал 1962 р. як цінне підтвердження окремих правд віри:
“можливість таких богослужінь [тобто, за Месалом 1962 р.] є найсильнішим і отже, (для них) найнестерпнішим контраргументом думці тих, хто вважає, що віра в Євхаристію як вона сформульована Тридентським Собором, втратила своє значення” [17].
8. Деякі цінні риси екстраординарної форми є спільними з англіканським ізводом [18], а деякі – зі східними обрядами. Те, що східні обряди задіюють „всю людську особу” вцілому [19] вже обговорювався в Позиційному документі 2 [20]. Ще одною їх особливістю є вірність традиції:
“Сьогодні ми часто відчуваємо себе в’язнями сучасності. Є відчуття, ніби людина втратила почуття приналежності до історії, яка передує їй і буде після неї. Зусилля, направлені на те, аби вмістити себе між минулим і майбутнім, з вдячним серцем за блага отримані й очікувані, прикладають, зокрема, Східні Церкви, з їх чітким відчуттям нерозривності, яка приймає ім’я Традиції та есхатологічного очікування” [21].
Плюралізм та церковна єдність
9. Додаткову цінність плюралізму ілюструє важливість літургійних традицій Східних Церков та англіканського ізводу з точки зору екуменізму. Маючи це на увазі, Іван Павло ІІ вимагав
“повної поваги до гідності іншого, без тверджень, ніби всі вжитки та звичаї Латинської Церкві є більш наповненими чи краще підходять для демонстрації повноти правого вчення” [22].
Інструкція Il Padre перегукується з Orientalium Ecclesiarum, роблячи екуменізм важливим фактором у розвитку східних обрядів:
“Тому у кожній спробі літургійного оновлення потрібно брати до уваги досвід православних братів, знаючи його, поважаючи і якомога менше відступаючи від нього, щоб не збільшувати вже існуючого відокремлення…” [24]
10. Знову ж таки, тут доцільна аналогія з екстраординарною формою. Папа Бенедикт XVI наполегливо говорить про важливість поваги до «давньої латинської літургійної традиції» Церкви для подолання, якщо це можливо, поділів у Церкві [25]. Ці поділи стосуються не лише груп, але й незліченних окремих католиків, які після літургійної реформи почуваються відчуженими від Церкви. Як писав Папа Римський Бенедикт XVI:
“я бачив, що самовільні деформації літургії були глибоко болючими для людей, вкорінених у вірі Церкви” [26].
11. Також слід зазначити значення екстраординарної форми римського обряду для екуменізму стосовно православних церков. Покійний патріарх Московський Алексій II зауважив щодо Summorum Pontificum: «Відрождення та визнання давньої літургійної традиції – це дія, яку ми вітаємо» [27].
Висновок
12. Літургійний плюралізм сам по собі не є і ніколи не був ганебним для Церкви, а навпаки – він служить джерелом життєвої сили. Він демонструє відповідь віри на різні умови та представляє скарбницю богословських та духовних розумінь, які доповнюють одне одного. Плюралізм обрядів та ізводів підтверджувався та розвивався Святим Престолом аж по сьогоднішній день.
13. Окрім східних обрядів, Церква завжди плекала обряди та ізводи старовинного походження в межах Латинської Церкви й докладала особливих зусиль для їх збереження, коли вони, здавалося, могли зникнути або зазнати надмірного впливу римського обряду. Окрім ізводів згаданих релігійних орденів, Мозарабський обряд є прикладом обряду, історична та богословська цінність якого є такою, що, яким би локалізованим не стало використання його богослужбових книг сьогодні, сам факт, що його продовжують служити в певних місцях – це те, що слід цінувати й оберігати. Стане воно незначним максимально широким, використання екстраординарної форми матиме цінність для всієї Церкви, представляючи як живу традицію багате джерело духовних і богословських прозрінь і глибокий зв’язок із літургійною спадщиною Латинської Церкви.
14. Значення екстраординарної форми підтверджує Папа Римський Бенедикт XVI. Як і східні обряди, вона буде підтримувати та розвивати цю цінність для всієї Церкви, лише якщо вона залишатиметься вірною собі, своєму духові та своїм традиціям. Ця цілісність також необхідна для її значення у справі церковної єдності. Винесемо урок з долі східних обрядів у минулі століття, коли Святий Престол схвалював зміни, про які сьогодні можна лише шкодувати [28].
15. Слова Il Padre, написаніпро Східні Церкви однаково застосовні й до екстраординарної форми:
“Завдяки історичним і культурним причинам, вони зберегли безпосереднішу цілісність з духовною атмосферою християнських джерел; це прерогатива, яку також Захід все частіше розглядає не як ознаку статичності та відсталості, а як дорогоцінну вірність джерелам спасіння” [29].
Примітки
1 Папа Бенедикт XVI, “Лист до єпископів”, що супроводжував Motu Proprio Summorum Pontificum (2007): “Коли вводився новий Месал, видання конкретних норм щодо можливого вжитку старшого Месалу не виглядало необхідним. Можливо, це видавалося справою кількох індивідуальних випадків, які вирішувалися б окремо на локальному рівні. Але згодом досить скоро стало ясно, що велика кількість людей залишалася сильно прив’язаною до цієї форми римського обряду…”
2 Прийняття Римського Месалу в перевагу над іншими ізводами цього обряду дозволено лише при одностайному схваленні капітулу кафедрального собору чи церкви спільноти, на додачу до згоди єпископа чи настоятеля. Папа Пій V (1570), Quo primum:
Римський Месал, у переглянутому виданні 1570р. має бути використовуваним в усіх церквах, “за винятком тих, де практика служіння Меси іншим чином була затверджена щонайменш двісті років тому, одночасно з заснуванням та утвердженням церкви Апостольським Престолом, а також тим, де такий звичай переважав протягом не менш як двохсот років: у таких випадках ми ні в якому разі не скасовуємо цей привілей чи звичай. Тим не менш, якщо цей Месал, який ми вважаємо за доцільне видати, буде більш до прийнятним, ніж вищезгадані, ми дозволяємо служити Месу згідно з цим обрядом, при згоді їх єпископа чи прелата, та повного капітулу, незважаючи на все суперечне”. (‘nisi ab ipsa prima institutione a Sede Apostolica adprobata, vel consuetudine, quae, vel ipsa institutio super ducentos annos Missarum celebrandarum in eisdem Ecclesiis assidue observata sit: a quibus, ut praefatam celebrandi constitutionem vel consuetudinem nequaquam auferimus; sic si Missale hoc, quod nunc in lucem edi curavimus, iisdem magis placeret, de Episcopi, vel Praelati, Capitulique universi consensu, ut quibusvis non obstantibus, juxta illud Missas celebrare possint, permittimus;’)
3 Конституція 2 Ватиканського Собору про святу літургію Sacrosanctum Concilium 4: ‘Traditioni denique fideliter obsequens, Sacrosanctum Concilium declarat Sanctam Matrem Ecclesiam omnes Ritus legitime agnitos aequo iure atque honore habere, eosque in posterum servari et omnimode foveri velle’
4 Sacrosanctum Concilium 37: ‘Ecclesia, in iis quae fidem aut bonum totius communitatis non tangunt, rigidam unius tenoris formam ne in Liturgia quidem imponere cupit;’
5 Декрет 2 Ватиканського Собору Orientalium Ecclesiarum 2: ‘ita ut varietas in Ecclesia nedum eiusdem noceat unitati, eam potius declaret’.
5а Ізводами, “uses”, тут називаються різні варіації одного літургійного обряду. Прикладом для українських реалій може бути візантійський обряд як він практикується греко-католицькою Церквою та різними православними церквами — прим. пер.
6 Інструкція Il Padre, incomprensibile (1996) 10
7 Св. Папа Йоан Павло ІІ, Апостольський лист Orientale Lumen (1995) 24
“Мені здається, що важливий спосіб зростати у взаємному розуміні та єдності полягає саме в поглибленні наших знань одне про одного. Діти Католицької Церкви вже знають шлях до цього, вказаний Святим Престолом: пізнати богослужіння Східних Церков. (‘Putamus sane magnum pondus ad crescendum in mutua comprehensione atque unitate tribuendum esse meliori mutuae intellegentiae. Catholicae Ecclesiae filii iam noverunt vias quas Sancta Sedes significavit ut ii eiusmodi propositum consequi valeant: liturgiam Ecclesiarum Orientalium noscere [corrected from ‘nascere]’) (Процитований фрагмент закінчується зноскою з посиланям на інструкцію In Ecclesiasticum Futurorum (1979) 48)
8 Папа Бенедикт XVI, Апостольська конституція Anglicanorum coetibus (2009) III
9 Декрет 2 Ватиканського Собору Unitatis Redintegratio 4:
“Зберігаючи єдність у справах необхідних, нехай усі в Церкві зберігають і належну свободу, відповідно до завдання, дорученого кожному, – як у різних формах життя духовного і правопорядку, так і в розмаїтті літургійних обрядів, і навіть у богословському опрацюванні об’явленої істини; а в усьому нехай вони плекають любов. Діючи таким чином, вони щораз більше показуватимуть як вселенськість, так і апостольськість Церкви, у повному значенні цих слів”. (‘In necessariis unitatem custodientes, omnes in Ecclesia, secundum munus unicuique datum, cum in variis formis vitae spiritualis et disciplinae, tum in diversitate liturgicorum rituum, immo et in theologica veritatis revelatae elaboratione, debitam libertatem servent; in omnibus vero caritatem colant. Hac enim agendi ratione ipsi veri nominis catholicitatem simul et apostolicitatem Ecclesiae in dies plenius manifestabunt.’)
10 Orientale Lumen 2: ‘satis iterum virium reperimus ac studii ut ea in veritate ac multiplicitate concordiae augeamus conquisitionem quae Ecclesiae remanet propositum optimum.’
11 Папа Бенедикт XVI, “Лист до єпископів”, що супроводжував Motu Proprio Summorum Pontificum (2007): “Між двома виданнями Римського Месалу немає протиріч”.
12 Там само.
13 Декрет 2 Ватиканського Собору Orientalium Ecclesiarum 2:
“різноманітність у Церкві не шкодить єдності, а радше її увиразнює; адже католицька Церква бажає, щоб традиції кожної партикулярної Церкви або Обряду зберігалися цілісними. Водночас вона так само бажає пристосовувати уклад свого життя до різних потреб часу і місця”. (‘varietas in Ecclesia nedum eiusdem noceat unitati, eam potius declaret; Ecclesiae enim catholicae hoc propositum est, ut salvae et integrae maneant uniuscuiusque particularis Ecclesiae seu ritus traditiones, eademque pariter vult suam vitae rationem aptare variis temporum locorumque necessitatibus.’)
14 Інструкція Varietates Legitimae (1994) 4:
“Конституція Sacrosanctum Concilium говорить про різні форми літургійної адаптації. В подальшому Вчительство Церкви використовувало термін “інкультурація”, аби точніше видначити “втілення Євангелія в самобутніх культурах та в той же час залучення цих культур до життя Церкви” [св. Іван Павло II, енцикліка Slavorum Apostoli (1985) 21] . Інкультурація означає глибинну трансформацію автентичних культурних цінностей через їх інтеграцію в Християнство та вживлення Християнства в візні людські культури” [св. Іван Павло II, енцикліка Redemptoris Missio (1990) 52]
15 Il Padre, incomprensibile 15
16 Unitatis Redintegratio 17: ‘Etenim in veritatis revelatae exploratione methodi gressusque diversi ad divina cognoscenda et confitenda in Oriente et in Occidente adhibiti sunt. Unde mirum non est quosdam aspectus mysterii revelati quandoque magis congrue percipi et in meliorem lucem poni ab uno quam ab altero, ita ut tunc variae illae theologicae formulae non raro potius inter se compleri dicendae sint quam opponi.’ Пор. Orientale Lumen 5: “Християнська Традиція Сходу передбачає певний спосіб прийняття, розуміння віри у Христа та життя нею. В цьому сенсі вона надзвичайно близька Християнській Традиції Заходу, народженій та викормленій тою ж вірою. При цьому, вона законно й похвально відрізняється від останньої, оскільки східні християни мають власний спосіб сприйняття й розуміння, а отже й свій спосіб переживати їх відносини зі Спасителем”. (‘Certum enim modum secum importat orientalis traditio suscipiendi intellegendi vivendi Domini Iesu fidem. Ita profecto proxime illa ad christianam accedit Occidentis traditionem quae eadem nascitur aliturque fide. Tamen legitime atque insignite ab illa differt, cum proprium habeat sentiendi percipiendique morem christifidelis orientalis, ac propterea nativam aliquam rationem suae colendae necessitudinis cum Salvatore.’) Пор. також Orientalium Ecclesiarum 5: ‘[Собор] “урочисто заявляє, що Східні Церкви, як і Західні, мають право й обов’язок керуватися своїм окремим правопорядком як таким, що має гідну пошани давність, краще узгоджується зі звичаями своїх вірних і виглядає відповіднішим для блага їхніх душ”. (‘Quamobrem sollemniter declarat, Ecclesias Orientis sicut et Occidentis iure pollere et officio teneri se secundum proprias disciplinas peculiares regendi, utpote quae veneranda antiquitate commendentur, moribus suorum fidelium magis sint congruae atque ad bonum animarum consulendum aptiores videantur.’)
17 J. Ratzinger, “The Theology of the Liturgy” у вид. Alcuin Reid, “Looking Again at the Question of the Liturgy with Cardinal Ratzinger: Proceedings of the July 2001 Fontgombault Liturgical Conference”, Farnbrough: St Michael’s Abbey Press, 2003, c. 18–33, c. 20.
18 Наприклад, в календарі це період семидесятидення, дні квартальних постів та покаянних процесій, октава П’ятдесятниці.
19 Orientale Lumen 11: ‘tota sua cum persona’
20 Позиційний документ FIUV 2: Літургійна побожність та участь у богослужінні 9
21 Orientale Lumen 8: ‘Captivos hodie saepius nos temporis praesentis esse sentimus: quasi si notionem homo amiserit sese esse particulam alicuius historiae praecedentis et subsequentis. Huic magno labori, quo contendit quis ut se inter praeteritum collocet futurumque tempus cum grato sane animo tam de acceptis quam de donis postmodum accipiendis, clarum praestant Orientales Ecclesiae sensum continuationis, quae sibi Traditionis atque eschatologicae exspectationis nomina sumit.’
22 Orientale Lumen 20: ‘Certe, hodiernae menti videtur vera coniunctio fieri posse aliorum plene observata dignitate, dempta simul illa opinione universos mores et consuetudines Ecclesiae Latinae pleniores esse et aptiores ad rectam doctrinam demonstrandam;’
23 Orientalium Ecclesiarum 24: Східні католики мають плекати єдність з іншими східними християнами “святобливою вірністю давнім східним традиціям”. (‘religiosa erga antiquas traditiones orientales fidelitate’).
24 Il Padre, incomprensibile 21
25 Папа Бенедикт XVI, “Лист до єпископів”, що супроводжував Motu Proprio Summorum Pontificum (2007): ”Цей погляд на минуле накладає на нас обов’язок сьогодні: докладати усіх зусиль, аби уможливити для усіх, хто направду бажає єдності, лишитися в ній чи наново її отримати”.
26 Там само.
27 Агентство новин “Зеніт” повідомило 29 серпня 2007: “Рішення Бенедикта XVI щодо дозволу на ширший вжиток Римського Месалу 1962 р. отримало позитивний відгук православного московського патріарха Алексія ІІ: “Відрождення та визнання давньої літургійної традиції – це дія, яку ми вітаємо”. Алексій ІІ прокоментував для Il Giornale видання Summorum Pontificum, що прояснює нові норми служіння за Месалом 1962 р.: “Ми дуже сильно дотримуємося традицій. Без вірного збереження традиції, Російська Православна Церква не мала б змоги вистояти у період гонінь”.
28 Il Padre, incomprensibile 24: “Ці втручання віддзеркалювали ментальність і переконання тих часів, згідно з якими відбувалося певне підпорядкування нелатинських літургій літургії латинського обряду, який вважали «вищим обрядом» (ritus praestantior). Таке ставлення призводило до втручання у східні літургійні тексти, які сьогодні, у світлі студій і богословського поступу, потребують перегляду в сенсі повернення до прадавніх традицій”. Пор. Orientalium Ecclesiarum 6: Про літургійні чини Східних Церков: “Отож передусім самі східні християни мають вірно дотримуватися своїх обрядів і правопорядку, щораз краще їх пізнавати й досконаліше практикувати, – а якщо через історичні чи особисті причини від них недоречно відступили, то нехай стараються повернутись до прадідних традицій”. (‘Haec omnia, igitur, maxima fidelitate ab ipsis Orientalibus observanda sunt; qui quidem harum rerum cognitionem in dies maiorem usumque perfectiorem acquirere debent, et, si ab iis ob temporum vel personarum adiuncta indebite defecerint, ad avitas traditiones redire satagant.’) Інструкція Varietates legitimae 17 робить подібне зауваження щодо історії західнього богослужіння:
“Протягом століть римський обряд добре вмів інтегрувати тексти, співи, жести та обряди з різних джерел та міг адаптуватися до місцевих культур місіонерських територій, навіть якщо в певні періоди бажання літургійної одностайності приховувало це”. Зноски в цьому уривку подають приклади того, як римський обряд з часом адаптувався у відповідь на місцеві умови, а також відповіді Вчительства на такий розвиток.
29 Il Padre, incomprensibile 9
Джерело: Positio N. 6
Джерела перекладів:
Il Padre: http://plc-ugcc.blogspot.com/2018/02/blog-post.html
2 ВС:
Orientalium Ecclesiarum http://vat-2-ukr.blogspot.com/2014/04/orientalium-ecclesiarum.html
Sacrosanctum Concilium http://liturhika.blogspot.com/2014/09/blog-post.html
Unitatis redintegratio http://vat-2-ukr.blogspot.com/2014/04/unitatis-redintegratio.html
Слова молитви 