Більшості сучасних католиків добре відомий новий чин Меси, який використовується з 1970 року [1]. І, при тому, останнім часом все більший інтерес викликає богослужіння, яке існувало ще раніше, і лишалося відносно незмінним протягом десь півтори тисячі років – так званий традиційний чи класичний чин (або “тридентська Меса”). Спробуємо розібратися в тому, що об’єднує та відрізняє ці дві форми римського обряду.

Про спільне говорити просто: оскільки багато в чому новий чин базується на старшому, вони розділяють немало спільних рис, про які немає сенсу писати окремо, настільки їх багато. Відмінності ж можна розділити на три групи:

  1. Дійсно відмінне (наприклад, в старшому чині зазвичай читається два уривка з Євангелія, а в новому – один, і це без варіантів)
  2. Те, що може бути спільним або відмінним, оскільки новий чин допускає в цьому варіативність (так, наприклад, в новому чині є багато євхаристійних молитов, одна з яких успадкована від класичного, тому, коли вживають її, текстуальна відмінність зникає)
  3. Те, що є спільним, але за рахунок частого порушення рубрик стає відмінним (наприклад, роздача Причастя мирянами в новому чині, яка в принципі зарезервована лише для екстрених випадків, але в деяких країнах стала буденністю)

Опціональні відмінності

Постава обличчям “на Схід”

Папа Франциск служить Месу в Сикстинській капелі (джерело)

Так, найбільш помітною “відмінністю” є загальний напрям молитви. З давніх давен християни молилися, звернені обличчям на Схід, ad Orientem, з хвилини на хвилину очікуючи пришестя Христа в славі [2]. З часом ця орієнтація втратила географічний сенс, але зберегла символічне значення: на Месі ми – як священство, так і миряни та катехумени – так само всі звернені обличчям в одному напрямку, в сторону вівтаря, очікуючи пришестя Христа в євхаристійних видах. При цьому священик та миряни знаходяться по одну сторону вівтаря.

Таку поставу часто несправедливо називають “священик спиною до людей”. Несправедливо, бо священик, коли говорить до людей, обертається до них, а коли разом з ними звертається до Бога, дивиться в тому ж напрямку, що й вірні.

В новому чині це лишається як можливий варіант, але більш поширений інший спосіб: духовенство й миряни стоять по різні сторони вівтаря та дивляться на нього з протилежних напрямків.

Крім того, в Римі є кілька виняткових храмів, які збудовані так, що священик звернений в протилежну від людей сторону, навіть якщо він служить за класичним чином. Це архітектурне рішення досі лишається загадкою для істориків та літургістів, хоча часто згадується при обговоренні питання постави священика [3].

Нагадаю, що з літа 2016 року голова Конгрегації дисципліни Таїнств Роберт кардинал Сара час від часу закликає священиків використовувати традиційну поставу в новому чині.

Склад богослужіння

Меса складається з незмінних частин, які щодня більш-менш однакові, та власних текстів дня. Більш-менш, бо є, наприклад, Символ Віри та “Слава во вишніх”, які належать до незмінних частин та мають сталий текст, але звучать не кожен день. Власні тексти дня включають три “антифони”: на вхід, на принесення дарів та на причастя, а також три молитви: колекту, “над дарами” та “після причастя”.

І в новому, і в класичному чині антифони можна заміняти іншими співами. На практиці в новому це роблять завжди, за рідкісними винятками. В класичному ж чині їх, як правило, співають повністю, а до них додають інші співи. Оскільки антифони – це здебільшого біблійні тексти, підібрані до теми дня, їх спів на святкових Месах дозволяє краще розкривати сенс деяких моментів Писання завдяки цьому його використанні в контексті тих чи інших свят.

Основою Меси є євхаристійна молитва. В класичному чині це завжди Римський канон, який в нових месалах відповідає тексту першої євхаристійної молитви. Це один з найбільш цитованих та коментованих текстів, при чому коментованих як з точки зору його духовних інтерпретацій, так і в науковому плані. Будь-яке класичне пояснення Меси дає розлогий коментар, який відкриває в тексті, жестах та структурі Канону декілька паралельних змістів, і для вірних є великою перевагою можливість читати ці коментарі та глибше переживати Тайну, що відкривається на Месі. Але його текст трохи довше за деякі інші євхаристійні молитви, і в результаті Римський Канон майже ніколи не використовується в новому чині (я чув його на нових Месах аж тричі, з яких один раз священик вибрав його, бо я про це попросив; до речі, не кожне таке прохання з мого боку мало успіх).

Тобто, коли ви йдете на Месу за класичним чином, ви наперед знаєте її склад, і можете знайти та продивитися наперед тексти Меси та їх переклад та сенс, тоді як з новим чином так, скоріш за все, не вийде. Це дає невимовну зручність, особливо якщо ви подорожуєте країнами, мов яких ви не знаєте, потребуючи перекладу. Це приводить нас до наступної теми.

Мова

Мовою західного богослужіння є латина, але деякі його елементи можуть звучати народними мовами [4]. Це вірно і для класичного, і для нового чину Меси, але на практиці ця вказівка реалізується в дуже різній пропорції.

В класичному богослужінні виключно латиною молиться лише священик. Оскільки деякі частини Меси мають не лише молитовну, але й навчальну функцію (одразу на думку спадають читання та Євангеліє; проповідь же не є частиною Меси в класичному розумінні), їх дублюють, а деколи й читають виключно народною мовою. Співи незмінних частин Меси на практиці теж інколи звучать народними мовами (наприклад, німецькі Меси Шуберта), і, крім того, на Месах за класичним чином, так само, як і в новому чині, можуть звучати духовні пісні, теж народними мовами.

А як же розуміти тексти, які читає священик? Більшість (якщо не всі) парафій, де служать за класичним чином, готують брошури з текстами Меси та їх перекладами на найбільш використовувані регіональні мови. Але й без того багато мирян мають свої месалики, які містять ці тексти на кожен день, а крім них – коментарі та пояснення. Тому, мало того, що для більшості людей очима текст сприймати простіше, ніж вухами, незалежно від мови, тут він ще й з поясненнями. З таким месаликом зручно поїхати в іншу країну, де лише традиційна Меса, з її передбачуваним складом та незмінною мовою, буде зрозумілою. Електронні версії таких перекладів можна знайти в примітці [5].

Тексти дня (14 неділя по П’ятдесятниці) в типовій книжечці з перекладом: тексти латиною та народною мовою, більшість з них супроводжується коротким кометарем.

Стіл для причастя

Причастя в класичному чині вірні приймають на колінах і на язик. Для цього вони підходять до спеціально сконструйованого для цієї мети архітектурного елементу, який називають столом для Причастя, темплоном або вівтарною перегородкою, і вклякають вздовж нього. З одного боку, він візуально відділяє пресвітерій від простору храму, а з іншого, застелений білосніжною скатертиною, перетворюється на стіл для спільного прийняття Причастя.

Звичайно, такий спосіб прийняття Причастя можливий і в новому чині, коли храм має цю архітектурну рису.

Реформа реформи та криза покликань

Оскільки, як видно з попередніх параграфів, в новому чині цілком можливо служити, багато в чому дотримуючись літургійної традиції західної Церкви, багато священиків так і роблять. Так, найвідомішими прикладами є спільнота святого Мартина у Франції та Бромптонський ораторій й храми, які його наслідують, у Британії. Цікавістю такого підходу є й загальна статистика покликань у цих спільнотах, яка разюче відрізняється від загального рівня в кращу сторону.

справжні відмінності

Паралелізм

Якщо ви бували на греко-католицькій Літургії, то могли б помітити, що часто відбувається багато паралельних дій: священик молиться у вівтарі, диякон в цей час дає заклики до молитви вірних, на що йому відповідає хор (інколи, на практиці, теж паралельно), а вівтарники в цей час забезпечують наступну дію, готуючи кадило, переставляючи підставку для євангеліарія чи пересуваючись зі свічками.

Таке само гармонійне поєднання різних дій різних людей для спільної мети ви побачите й на Месі за класичним чином. Частіше за все це спів хору паралельно з молитвами священика та діями міністрантів. А часом замість діалогу диякона та хора, який є в візантійському обряді, ви побачите лише тишу, яка так і просить, щоб ви зайняли її своїм діалогом з Богом. В новому чині такого немає, і ви або слухаєте священика чи чтеців, або співаєте разом з хором. Це приводить нас до наступного пункту.

Активна участь

ІІ Ватиканський собор, а також ряд папських документів до та після нього заохочують вірних до participatio actuosa, що часто перекладають як “активна участь”. Але розуміння цієї активної участі в старшому та новішому чинах різне.

Так, і там і там миряни забезпечують спів у складі хору, служать у вівтаря в якості міністрантів, або просто як конгрегація відповідають на репліки священика та міняють позу: стають, сідають, вклякають. А в решті?

В новому чині читати уривки зі старого заповіту або апостольських послань можуть лише ті, кого спеціальним чином єпископ благословив бути чтецями, або, при їх відсутності, просто миряни-католики [6]. В класичному чині при відсутності чтеців їх роль бере на себе священик.

От і вся зовнішня відмінність в активній участі. Але набагато вагомішою є відмінність внутрішня. В новому чині “Загальний вступ до римського месалу” визначає, що вірні мають робити під час конкретних моментів Меси. Під час євхаристійної молитви це, наприклад, “слухати священика” [7]. В старшому чині так не вийде, бо священик читає Канон пошепки, його просто не чути, а месал не дає рекомендацій вірним (бо, погодьтеся, який нормальний мирянин піде читати месал?).

За відсутністю рубрик, яких можна було б слухатися, доводиться дослухатися до порад святих. А оскільки люди різні, то для них є різні поради (які я взяв з практики та джерел, перерахованих у примітці [8]):

  • Найбільш поширений спосіб переживати моменти Меси, в які в церкві встановлюється тиша, це, як не дивно, слідкувати за ходом Меси. Люди беруть свої месалики та подумки читають текст молитов священика, або їх переклад чи переказ. Або, знаючи структуру Меси, моляться про те ж, але своїми словами.
  • Деякі святі (що жили до того, як такі книжечки стали загальнодоступними) рекомендують перед Месою згадати про те, чим є Меса. І тоді решту часу провести в роздумах про голгофську Жертву та пов’язані теми. Власне, звідси починається звичай читати під час Меси Розарій, акцентуючи увагу на роздумах про Страсть Господа нашого (коротке нагадування, що Розарій – це роздуми про життя Христа, під час яких читається “Радуйся, Маріє”, а не просто 50-200 повторень цієї молитви).
  • Рідше люди просто моляться, чи то воздаючи Богові хвалу й подяку, чи про гідне й плідне прийняття Причастя, чи просячи прощення, чи загалом про потреби свої та ближніх. Як на адорації, коли на вівтарі вже присутній Христос.
  • Ще на практиці люди роздумують про сказане в текстах Меси, ніби практикуючи Lectio divina в божественній присутності.

Жести мирян та священика

Класичний чин насичений жестами. Здебільшого це знак Хреста, який вірні роблять набагато частіше, ніж в новішому чині, а священик повторює цей жест десятки разів. Крім того, є багато моментів, коли вірні схиляють голови чи преклоняють одне чи обидва коліна.

Священик, крім того, ще часто міняє позиції рук, бо кожна з них має своє значення. Для деяких ситуацій прописані навіть положення його пальців. Не знаю, як священику, але для вірних це створює цілий окремий пласт інформації.

зовнішні відмінності текстів

Деякі елементи класичного чину Меси не ввійшли в новий обряд. Це молитви перед вівтарем, молитви оферторію та молитви в кінці Меси. Серед іншого, це можливість святкувати кілька свят в один день (наприклад, коли співпадають пам’ять важливого святого та неділя), читаючи подвійний (чи потрійний) набір власних молитов дня.

Окремо хотілося б згадати й про те, що традиційно [9] римський чин Меси містить два читання з Євангелія: одне на звичайному місці, а друге – після завершального благословення. Другий уривок брався з менш важливого зі свят, які співпадають, або з прологу Йоана: “Спочатку було Слово…” Аж в ХХ ст. закріпився звичай читати уривок з Йоана, незалежно від співпадінь свят.

Лекціонарій

Іншою рисою є те, що в новому ж чині цикл читань багаторічний, так що вірний, який ходить на Месу щодня, зможе почути на ній велику частину Писання. При цьому, правда, тексти, які укладачам нового лекціонарію здавалися важкими для розуміння, в цей цикл не потрапили, тому все одно по-хорошому доведеться сісти вдома з Біблією та гарним коментарем до неї, аби розібратися, що до чого. В цей список важких текстів попали й досить важливі фрагменти, наприклад застереження апостола Павла проти недостойного приняття Причастя (1 Кор. 11, 27-29), яке в традиційному чині звучить щонайменш двічі [10].

В класичному ж чині читання не розділені на три- та дворічний цикл, а звучать щороку. І, крім недільних, часто повторюються. Пару років ходіння на традиційну Месу – і ви знаєте напам’ять частину Писання. В яку входять “важкі тексти” – буде привід дізнатися про їх розуміння від священика на проповіді! Але при цьому все одно так само лишається потреба сісти вдома з Біблією та гарним коментарем до неї.

Календар

Крім того, є незначні календарні відмінності, найпомітнішими з яких є дата святкування Христа-Царя, а також літургійні періоди, які зникли в новому чині: сезон підготовки до Посту (ще одна спільна риса з богослужінням греко-католиків, та з усіма іншими східними обрядами), покаянні дні чотирьох пір року та період Страстей. Також в класичному чині неможливо переносити свята на найближчу неділю, як в новому. Натомість, можна їх святкувати двічі: на саме свято та в наступну неділю. Тому зникає необхідність при кожному перетині кордонів між дієцезіями шукати, а коли тут святкують, наприклад, Вознесіння: можна сміливо йти до церкви в четвер, не лякаючись наштовхнутися на зачинені двері.

На завершення

Метою цієї статті не було перерахувати всі відмінності: я не згадав про градацію рівнів урочистості, про можливості співслужіння священиків, про літургійні шати та особливості передачі знаку миру, та ще про незліченну купу деталей. Також я не ставив за мету переконати в перевагах однієї з форм римського обряду над іншою (хоча, звичайно, не можу претендувати на повну нейтральність).

Скоріш, я сподіваюся, що у читача, який чув мало правдивого про “тридентську Месу”, складеться більш цілісне враження про те, як вона виглядає сьогодні, в ХХІ столітті. І якщо йому поталанить взяти участь у “Месі всіх часів”, то він буде готовий пережити її більш повно та з більшою користю.


Примітки

[1] Новий чин Меси запроваджено конституцією Павла VI Missale Romanum 1969 року, яка передбачає його використання з початку Авденту, але видання месалу вийшло лише 1970 року.

[2] Давність цього звичаю підтверджуються як згадками в творах ранньохристиянських авторів різних регіонів (див., напр., Тертуліан “Apologeticus”, Климент Александрійський “Стромати”, Ориген “Проповіді на числа”), так і архітектурою більшості ранніх церков, орієнтованою на спільність напрямку, в якому дивляться під час молитви всі її учасники, як священство, так і миряни.

[3] Крім гіпотези про те, що при богослужіннях в цих храмах священик та миряни дивилися в протилежних напрямах, висувалися також думки про те, що миряни стояли вздовж стін храму спиною до них (як в монастирських церквах), чи навіть про те, що вони стояли спиною до вівтаря, аби разом зі священиком дивитися на Схід.

[4] Конституція ІІ Ватиканського Собору про св. літургію Sacrosancum concilium, 36

[5] Такого видання українською мовою, наскільки нам відомо, поки не існує. Є неофіційні переклади, які готує асоціація Una Voce Ucraina до кожної конкретної Меси, і в електронному вигляді вони доступні тут, а коментарі до традиційної літургії з’являються на цьому блозі, в т.ч. до чину Меси загалом. Найпопулярнішим міжнародним проектом в цьому напрямку є сайт DivinumOfficium, який пропонує переклади традиційної Меси різними мовами, серед яких є англійська та польська, зрозумілі багатьом українським католикам (мову вибрати можна знизу). Крім того, існують видання книжечок з Месою російською мовою.

[6] Див. Institutio Generalis Missalis Romani 59, 101, а також канони 230, 231. Не можу не відмітити, що за своє життя я жодного разу не чув про рукоположення в чтеці католиків, які не є семінаристами, тому посилатися на випадок відсутності таких людей доводиться просто таки на кожній Месі.

[7] Див. Institutio Generalis Missalis Romani 78, 32

[8] Див., напр., енцикліку Пія ХІІ Mediator Dei: понтифік закликає використовувати згадані вище мирянські месалики, але в п. 108 наголошує й на тому, що ті, кому це важко, можуть “роздумувати над тайнами Ісуса Христа або виконувати інші акти благочестя”. Про Розарій див., напр., Supremi Apostolatus Лева ХІІІ (п. 8), де він закликає служити Месу під час молитви Розарію (саме в такому порядку). Я чув, що св. Йоана Павла ІІ бачили в молитві Розарію під час Мес, на яких він був присутній не як целебрант, але я не шукав цьому підтверджень на відео з такими Месами. З іншого боку, Павло VI в п. 48 Marialis Cultus називає цю практику поширеною помилкою.
Святий Пій Х в своєму катехизмі в питанні про те, як поводитися на Месі, подібно до свого наступника-тезки ставить на перше місце єднання з намірами, молитвами та діями целебранта, а вже потім згадує про роздуми про Страсть Господа нашого (а за тим йде причастя), при цьому окремо відмічаючи, що Розарій не суперечить благочестивій присутності на Месі, якщо виконуються попередні вимоги. Нарешті згадуючи когось, хто не був Папою, відмічу “Introduction à la vie dévote” св. Франциска Сальського (ч.2, гл 14) та “Роздуми на тему Євхаристії, цитовані з різних творів св. Жана-Марії Віаннея” (гл. 29), де вони дають приблизні теми для роздумів на різні частини Меси. Подібний, але в той же час, очевидно відмінний, спосіб слідкування за Месою можна знайти й у середньовічних містиків, наприклад в “Одкровеннях святої Гертруди“, де свята численну разів згадує свої роздуми та видіння під час різних частин богослужіння.

[9] “Останнє євангеліє”, як пише “Католицька енциклопедія”, виросло з приватної практики священиків 12-13 ст. Обов’язковим воно стає в Месалі св. Пія V 1570 р.

[10] Тобто в Великий Четвер та на свято Пресвятої Євхаристії. Крім того, цей уривок входить у склад вотивної Меси св. Євхаристії, яку можна за бажанням служити в довільний четвер, на який не випадає ніякого свята.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s